live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Мова - це позиція, а не поза! Дню української писемності та мови присвячується

9 листопада - День української писемності та мови. Про нинішній стан рідної мови - в мовній розвідці Еспресо-TV

Сьогодні українці вітатимуть один одного зі святом рідної мови, і це виглядатиме щиро, патетично і трохи банально. Буде калина, верба, сердечка в кольорах національного прапора. І будуть скептики, які ні в що не вірять, будуть ті, кому байдуже, і ті, хто розуміє весь мовний процес зсередини. А ще буде мова - стражденна, змучена за віки, багато разів розтоптана і ще більше разів піднесена. І буде вона сьогодні  у національному віночку, у стрічках також кольорів прапора, і буде слухати-читати їй присвячені оди. 

Щоб затра бути забутою. Чи не забутою? Хто нарешті поставить крапку у цій довгій історії мови, тобто оболонки, серцевини духовності народу, який живе під сонцем і небом, як й інші народи земної кулі?  

null

Хочеться не так свята, як нарешті мовної стабільності. Щоб перестати сперечатися, скільки мов має бути у нашому вжитку, яка мова в пріоритеті, чи має бути єдина державна. 

Цікаво, чи десь ще таке питання поставало? Його безглуздість вчувається вже у самому формулюванні - чи має бути в державі державна мова?

Але свято має бути, отож почнімо з хорошого. Не знаю, чи Закон про вживання державної мови посприяв, чи ми все-таки стали глибше розуміти свою сутність, але, наприклад, студентсво демонструє набагато більше бажання спілкуватися українською, ніж це було в час моїх студентських років. 

У крамницях, громадському транспорті і де ще доводиться бувати в цей карантинний час, також значно більше чується українська. Причому часто чиста мова, без суржику, відчувається, що люди говорять щиро та з задоволенням. 

"Не все так і погано, - долучається до моїх святкових ранкових роздумів Тетяна Крестянова з Київщини. - Я тішуся, що гуляючи з онучком в сквері, часто чую хорошу українську мову від молодих мам, які звертаються до своїх діток!Так що я вірю в нашу націю ! А може, я оптимістка". 

Ми всі маємо бути оптимістами. І нарешті на цій оптимістичній ноті перемогти той страх, що нас засміють і заплюють за "сільську мову". Скільки можна це словосполучення культивувати? Хтось культивує, а ми власним же страхом і підживлюємо...

Простір мовної свободи

Однак давайте вдамося до мови цифр, а точніше - до аналітичного огляду  "Становище української мови", який оприлюднюється рухом "Простір свободи" щорічно, починаючи з 2011 року. 

"Громадський моніторинг зафіксував подальше зростання частки російської мови в телеефірі, а української на ТБ значно менше за передбачені законом 75%.  Традиційно російською видаються більшість газет і журналів. На радіо ж, навпаки, цілком панує українська. Відчутно зросла частка української мови в освіті і сфері послуг, однак у найбільших містах України у публічній сфері домінує російська", - йдеться у дослідженні "Простору свободи". 

null

"Як свідчать дані дослідження, більшість людей у всіх регіонах України підтримує ключові положення закону про державну мову і виступає за його подальшу імплементацію. Однак на практиці закон масово порушується.

Огляд, презентований 6 листопада у Києві, базується на даних державної статистики, соціології та моніторингових досліджень.

73% українців вважають українську мову рідною. Спілкуються вдома переважно українською 53%, російською - 29% громадян  України. 66% українців вважають, що держава має сприяти подальшому втіленню закону про мову в усіх сферах, не поділяють цієї думки 20%. Підтримка закону про мову переважає в усіх регіонах України - від 88% на Заході до 53% на Півдні.

null

2/3 українців вважають, що частка української мови на телебаченні має становити не менше 75%. Саме така квота встановлена законом, однак на практиці другий рік поспіль відбувається зростання присутності російської мови в українському телепросторі.

На радіо натомість цілковито домінує українська. Навіть на регіональних радіостанціях 54% всіх пісень і понад 90% ведення передач – україномовні.

Частка школярів, що здобувають освіту  з українською мовою, за рік зросла з 92 до 96%, а частка першокласників – з 96 до 97,5%. У 8 областях українською навчаються 100% першокласників, а в багатьох областях (включно з Донецькою) цей показник перевищує 99%. 

Разом з тим реальна мовна ситуація в закладах освіти часто не відповідає офіційній статистиці. Значна частина освітнього процесу, особливо в закладах позашкільної освіти всупереч закону здійснюється російською мовою", - ідеться в дослідженні, оприлюдненому на сайті "Простору свободи". 

Без мови ми - ніхто

Щороку в День української мови і писемності ми пишемо Диктант національної єдності. Це потужний проєкт, який справді об'єднує українців  - наразі навіть віддалено чи онлайн. Справді відчувається спільний дух, спільне прагнення і спільне свято.

Аліна Акуленко, кандидат філологічних наук, ідейний і практичний натхненник кількох років поспіль такого диктанту, в питанні мови безкомпромісна і рішуча. 

 "Боронити українську мову. Що може звучати ще більш абсурдно, ніж ця фраза? Особливо в незалежній і суверенній державі. Заборонити українську мову. Ось, що звучить ще більш абсурдно. Особливо в незалежній і суверенній державі", - каже Аліна Акуленко. 

null

Аліна Акуленко

"Як можна заборонити українську в Україні в ХХІ столітті? Та легко. Навіть Емський указ 2.0. не знадобиться.

Головне, не робити це в лоб, а діяти тихою сапою. Принизити. Применшити. Здругоряднити. Зрештою, висміяти й виставити неповноцінною.

А навіщо? Щоб перемогти.

Прибрати мову з дороги, щоб змогти прибрати до рук її територію. Бо держава без мови - вже не держава, а територія.

Якби мова не мала значення, навіщо було б її стільки разів забороняти?" - продовжує філологиня.

Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази

7 аргументів значення мови від Аліни Акуленко

Українська мова має значення. Бо:

  • 1. Вона робить Українську державу - Українською державою. Рятує від статусу колонії. Чи землі у складі якоїсь там імперії.
  • 2. Вона робить націю нацією. Нації говорять спільною мовою. Якою мовою говориш, туди й належиш.
  • 3. Вона окреслює наші пріоритети, цінності, цілі й кордони. Бо мова - це не лише речення зі слів. Це величезний пласт культури, який стає частиною нас, коли ми стаємо частиною мови.
  • 4. Вона змушує з нами рахуватися. На міжнародному рівні зокрема. Бо держава, яка, поважаючи інші мови, понад усе цінує свою, - потужний політичний гравець. Мова - це кордони держави. Держава, яка береже свою мову, не поступиться своїми кордонами.
  • 5. Вона не лише важливий політичний, але й економічний важіль. Пісні, книжки, блогерство - це лише вершина монетизації мови. Мова обслуговує суспільство, а суспільство - це гроші. Яка мова панує в суспільстві, та й отримує прибутки.
  • 6. Мова робить нас унікальними. Бо такої, як наша мова, іншої мови немає.
  • Вона не краща й не гірша за інші.
  • Вона єдина.
  • І коли ми боронимо мову, ми відстоюємо і її, і свою неповторність.
  • 7. У кожної людини є рідна мова. Її називають материнською. Або батьківською.
  • Рідна мова України - українська.
  • Так склалося на наших землях історично.
  • Вона тут народилася. Сформувалася. Століття за століттями розвивалася й набиралася сил.
  • І цю історичну закономірність треба берегти.
  • Усіма силами.
  • Бо без мови ми - ніхто.
  • Тому не варто нікому дозволяти перетворювати на нас на нікого.
  • Тим паче не варто дозволяти це робити ворогу.
  • Коли ми боронимо свою мову, ми боронимо передовсім самих себе.

null

Про тих, завдяки кому ми святкуємо 9 листопада День української писемності й мови
 
А спеціально до свята мови Аліна Акуленко провела велику роботу з дослідження внесків патріотів-мовознавців в утвердження мови. Ось її висновки, які будуть цікаві кожному, кому питання мови, як мінімум, - небайдуже:

"Для того, щоб ми у ХХІ столітті могли писати про українську писемність, чимало людей в попередні століття доклало сил, здоров’я і подеколи грошей до того, щоб ми могли навчитися писати українською взагалі.
Згадаймо тих, хто так або інакше долучився до зародження, розвитку й становлення української писемності і мови. Не всі з них були філологами у класичному значенні цього слова, і багато хто з них не був науковцем. Але вони робили, що могли. Тому 9 листопада - їхнє свято. 
1. Один із перших відомих літературних редакторів і коректорів. Редагував лаврські видання.
Для роботи потребував словників і граматик, а їх - не було. Тож вирішив не нарікати на темряву, а запалити свічку: 1596 року у тогочасному Вільнюсі вийшов його "Лескис" - перший друкований словник для шкільного навчання! 
Зизаній Тустановський (насправді звався Кукіль), жив у 16 столітті. 
2. Улан і лексикограф в одній особі. По закінченні Ніжинської гімназії вищих наук служив у Бєлгородському уланівському полку. А тоді вийшов у відставку й уклав у 1855 році "Словар малоруського нарєчія". 
Уклав, щоправда, лише до літери "З". Утім, було в ньому аж 6000 слів (для порівняння, у "Енеїді" приблизно 7000 слів). 
Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1817—1875).
3. Кадет і лінгвіст за сумісництвом. Випускник Шляхетного сухопутного кадетського корпусу у Петербурзі. Капітан у відставці. На дозвіллі писав наукові розвідки про українську мову, а 1843 року уклав "Граматику південно-руської мови". Рукопис, щоправда, загубився, але то таке. 
Павло Білецький-Носенко (1774—1856).
4. Автор ПЕРШОЇ в українському мовознавстві друкованої граматики живої української мови — «Граматика малоросійського нарєчія» (1818). Сіль у тому, що мова, яка має повноцінну друковану граматику, більше не може вважатися місцевим діалектом або говіркою, хто б про це що не казав. Тому після друку його "Граматики" мовний світ перестав бути таким, як був раніше. 
Олексій Павловський (1773— ? 1882). 
5. Уславився як основоположник Казанської лінгвістичної школи і редактор "Тлумачного словника" Даля, але нам цікавий іншим. Стверджував, що у україснська мова - окрема східнослов'янська мова ( і це в часи, коли усі називали її "нарєчієм"!), а також послідовно відстоював право українського нарду на розвиток української мови. 
Іван Будуен де Куртене (1845—1929).
6. Вивчав діалекти і намагався розробити правопис. "Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови й правопису?" міркував у статті 1911 року. Століття минуло, а відповіді на це запитання ми й досі не маємо. 
Володимир Гнатюк (1871—1926).
7. Про нього знають, як про народного вчителя, автора шкільних підручників і упорядника «Словаря української мови». Унікальність «Словаря» в тому, що він не застарів і досі (особливо, якщо ви любите фразеологізми). А ось, щоб укласти цей словник, розробив найдосконалішу на початок ХХ століття систему правопису - "грінчевичівку", один з найпопулярніших і найуживаніших тогочасних правописів.
Борис Грінченко (1863—1910).
8. Автор першого українського словника іншомовних слів «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів». Словарик побачив світ у 1900 році. Але й через 120 років його назва актуальна, як ніколи. 
Василь Доманицький (1877—1910). 
9. Викладав українську на класичні мови в гімназіях Перемишля й Станіслава. У серця філологів, зокрема перекладачів, вписав своє ім’я як автор першого двомовного перекладного словника. Це був двотомний "Малорусько-німецький словар" (1886). 
Використаний у словнику правопис, "желехівка", тривалий час використовуся у західноукраїнських школах як обов’язковий. 
Євген Желехівський (1844-1885)
10. Бог, апостол, зірка, корифей українського мовознавства як такого. Досліджував історію української мови, літературу й фольклор. Перелік його праць - безкінечно довгий. Саме він першим звернув увагу на те, що Котляревський своєю "Енеїдою" "перезавантажив" староукраїнську мову, і зрозумів, що почалося формування української нації. 
Павло Житецький (1836-1911).
11. Чим він лише не займався. Спочатку вчителював у Ніжинський, а згодом Немирівській гімназії. З 1855 служив чиновником у Петербурзі. Дружив з Тарасом Шевченком. 
Але більше відомий упорядкованою 1864 року збіркою "Українські приказки, прислів’я і таке інше". У ній - 14183 приказки і прислів’я, і 505 загадок на додачу. Оскільки збірку перевидали 1986 року у США, а 1993 - у Києві, багато хто переконаний, що він - наш сучасник. 
М.Номис (він же Матвій Симонов), 1823-1900.
12. Одним реченням і не скажеш про нього. Хоча… 
Перший психолінгвіст!
Або ж основоположник психологічного напрямку у слов’янському мовознавстві. Вважав, що мову треба вивчати у тісному зв’язку з історією народу. 
Писав про те, як у мові відбивається еволюція людської думки. І про те, що мова творить націю. Не терпів поняття "денаціоналізація". 
І доводив, що всі мови мають невичерпні можливості для розвитку.
Олександр Потебня (1835-1891).

З Днем української писемності і мови усіх, хто цінує і святкує! 
Знання мови змінює кожного з нас. 
І кожен з нас змінює мову",  - підсумовує Аліна Акуленко.

Українська мова в соцмережах 

Українською мовою у соцмережах користуються критично мало: менше, ніж удома чи на роботі, - повідомляє Центр контент-аналізу. 

"Українські сегменти російських соцмереж - найбільш русифіковані, але і на YOUTUBE так само критично мало українського контенту.  FACEBOOK залишається найбільш українізованою мережею, якщо не рахувати TIKTOK, дані щодо якого найменш точні через малу кількість постів", -  говориться в дослідженні Центру контент-аналізу.   

 

Фото з сайту Центр контент-аналізу

Вбачаю свою місію в тому, щоб утверджувати рідну мову

Лілія Цвіт, власниця ютуб-каналу, український кулінарний блогер, у питанні просування українського контенту в інтернеті має власну позицію: позицію українки. "Ой... на мою думку, мікроскопічними кроками, але все ж таки вперед! На жаль, є момент розколу "ваших" і "наших". Тобто, є певна кількість населення, яка впевнено розвивається і розвиває українську. Які вбачають тут переспективи, патріотизм, логіку і твердо стоять на своєму. А є ті, хто ніколи цього не робитиме, тільки під примусом може...І таких дуже багато. Загалом, ситуація поки що не дуже втішна, так я відчуваю у своїй сфері".

Однак Лілія Цвіт має дуже багато читачів і слухачів, тих, хто підписався слухати українське, і це не може не тішити.

"Найбільше в моїй сфері мене обурюють фрази про те, що краще б писали російською, а не суржиком, діалектом, чи неграмотною. Я, навпаки, думаю, що краще хай уже людина пише, як вміє, але українською!, - продовжує Лілія Цвіт, ведуча великої українськомовної спільноті в мережі. - Вчитися і покращувати свої знання мови треба обов'язково! І спілкування - це якраз той процес. Тому, краще спілкуватися не ідеальною українською, ніж російською...тТеж не факт, що ідеально.
Так, бо це мені близько, це я і я розмовляю українською. Не можу і не хочу підлаштовуватися. Вбачаю десь свою місію в тому, щоб просувати і розповсюджувати свою рідну мову. Показувати, які ми , українки, є насправді. Достойні, працьовиті, цікаві і талановиті. Це я маю на увазі не тільки себе, а тисячі тих жінок, які є в моїй спільноті і шедеврами яких я щиро захоплююся".

Українське слово - цеглинка в фундамент держави

Галина Голубович, голова БФ Івана Омелянюка "Майбутня Волинь-Україна"волонтерка: "Головне: щомиті стояти в обороні рідної мови, пам"ятати, що кожне слово українською - це цеглинка у фундаменті держави.Берегти свою мову, як скарб, дбаючи про її чистоту, бо мова - це душа народу. Сумно згадувати, але коли в 70-ті роки у фойє кінотеатру Довженка у Києві поруч почула поруч розмову добірною українською мовою, то подумалось, що то хтось з діаспори розмовляє. Настільки суспільство було русифіковане.Зараз вважаю ситуація значно краща , але свою мову потрібно утверджувати принципово, дотримуватись її чистоти, скрізь і послідовно". Шануймо свою мову! Абетка,що починається з Ангела,а закінчується Янголом - найкраща і благословенна!", - підсумовує Галина Голубович. 

Чи закостеніла підміна понять?

Валентина Самченко, заступник головного редактора газети "Україна молода": "Учора одна мешканка Дніпра дуже дивувалися, побачивши фото,  чому я в Римі з дітьми ходила у вишиванках; за її сприйняттям, в сільському одязі - "россияне в косоворотках там не ходят" (це цитата).
І з отим "сільська", а не українська вишиванка і мова я тільки упродовж тижня зустрілася  віртуально у Харкові й Дніпрі. 
Підміна сприйняття українського як сільського - це цілеспрямована російсько-більшовицька маніпуляція з 1922 року. 
Тому не дивно, що за 29 років Незалежності України (коли залишається дуже проросійським найдоступніший телевізійний   простір) у дуже зросійщених  українських  містах (бо і дисертації уже з 1970-их можна було захищати лише російською, і 15 процентів надбавки платили за викладання російської тощо) донині часто люди не зуміли розібратися, що правда, а що російська пропаганда.
І таким зазомбованим співвітчизникам не зрозуміло, як з власного бажання можна із задоволенням одягати вишиванку, а не тому що "пастроілі на   парад". 
Так і з  Радіодиктантом національної єдності - от ніхто не змушує, а його пишуть тисячі людей.
Перший відбувся 2000 року до Дня Кирила й Мефодія та з нагоди дати перепоховання Тараса Шевченка.
З того часу кількість учасників заходу постійно зростає, а географія - шириться. Листи з готовим текстом надсилають слухачі різного віку з усіх областей України та з-за кордону".

Виховання "для рабів"

Леся Кравецька, блогерка: "Я думаю, що це не так страх меншовартісності ( що ж подумають, коли я заговорю до них своєю рідною українською), а, а саме вкорінена рабська меншовартісність себе як представника українського народу. Росіянам, полякам, німцям, італійцям - усім з дитинства говорять яка їхня країна, мова, культура, страви, пісні, учені, поети, художники найкрутіші у світі. А ми постійно були під кимось сильним: під австріяками, поляками, совєтами( читай росіянами), які безупину впарювали нам із народження: ваша мова смішна і відстала, ваших страв не існує, і взагалі вас вигадав сто років тому австрійський генштаб. І ми ще дрбрі десятиліття будемо пожинати вплив цього виховання " для рабів". Нам насадили меншовартісніть і в певний момент багатьом навіть стало зручно з нею жити.

Гідність і характер не проявляються, а домінує психологія постійного примирення, бо знову ж таки саме тому, що ми постійно були під репресіями сильних. Хто посмів підняти найменший голос проти перетворення нас на рабів, той був фізично знищений. Маємо за останнє століття у нас: революція 1917 року - розстріляли купу священників, вчених, офіцерів, " куркулів", " владєльцев заводов, фабрік, пароходов".Далі піднялось проти колективізації українське село 1932-33 роки ( пройшло лише 12 років після революції, лише попідростале наступне покоління) - маєте знищення мільйонів свідомих селян, носіїв культури, традицій і на їхнє місце заселення людей з "російської глубінкі". 1941-45 ( пройшло 8 років від голодомору, підросло наступне покоління) - Україна знову втратила мільйони найкращих, в тому числі багато загинули від фашистів під час окупації. 1945 рік - знову репресії для нас, бо територія з населенням була під німецькою окупацією 1946 - другий голодомор, вже менший. І далі репресії, репресії, репресії. На усьому тому тлі постійні протягом десятиліть виселення в Сибір найкращих господарів, вчителів, священників, вчених .

Розстрільні " тройки", які розстрілювали людей за три дні від попадання у тюрму за найменшим доносом чи підозрою. Коли наступали німці, у нас в місті енкаведисти за три ночі розстріляли усіх, кого тримали у тюрмі за політичними мотивами ( а це сотні невинних людей, найсвідоміших і найактивніших, які не хотіли мовчати). Усі ці люди були вбиті, заморені голодом, закатовані і замордовані. Вони не змогли дати потомство. У них не було дітей. Живими змогли залишитись за це століття лише ті, хто тихо сидів, мовчав, не висовувався і погоджувався з усім, що йому нав'язував окупант. Інакше видити шансів не було. Вони змогли народити дітей, але дітям з молоком передали: виживеш лише тоді, коли будеш мовчати і погоджуватись.

Ось звідки у більшості ця психологія примирення там, де потрібно проявити гідність", - каже Леся Кравецька. 

 Людмила Дивинська: "Є ще кілька причин вживання російської мови, не озвучені наразі ніде, але вони не такі вже й жахливі  1. причина попрактикуватись -зараз сільські не бояться, що про них подумають, гордяться тим, що з села, але вчивши 10 років в школі російську і не маючи як нею покористуватись. залюбки "перевіряють"себе на засвоєння оної у спілкуванні з містянами (ну, це якби ви приїхали в Британію і хотіли би спробувати свою англійську).

2 причина: молодь хоче чимось відокремити себе від старших або усамостійнити від "політики партії"  і російською мовою їй найпростіше це зробити і 3. причина - найкраща - не вважати, що рос.мова належить тільки росіянам як штучноствореному нороду, а вважати рос.мову як одну з мов загального міжнародного користування по типу есперанто.

Ще що я би радила, якщо звертаються російською, то не просити переходити на українську (бо це так принизливо виступати в ролі прохача), а ставити на місце словами: "вибачте, але я не розумію мови цієї національної меншини", тобто нагадувати, що якщо ти російськомовний, то ти нацменшина".

Людмила Чечель, журналістка: "Вона як група крові - пульсує в нашому організмі. Як думка в наших мізках. До речі, якою мовою думаємо, такою й говоримо. Це, як рідна Матір, яку хочеться обійняти, до якої хочеться пригорнутися.... рідна мова - це моє я. Я - українка. Радіодиктант писатиму, щоб перевірити й закріпити свої знання".

Ірина Онишкевич, блогерка: "Я думаю, все буде добре! Головне, щоб кожен докладав зусилля від себе. Я, наприклад, родом з півдня України, де більшість населення говорить на мові суржика і російською. Тому українську мову вивчаю і зараз, багато читаю принципово - українською, вже близько десяти років - думаю українською канал озвучую українською, ба більш того, із своїми друзями з малої батьківщини, спілкуюся винятково - українською! І що дуууже приємно, вони також намагаються вживати українську мову, коли говорять зі мною. Деякі кажуть: "Поговори ще трішки, так гарна звучить твоя українська".  А я кажу: «Вона - наша!, говорімо разом".

Любов Сердунич, письменниця і просвітительниця: "Мовна проблема, звісно, є досі. Але ми, УКРАЇНЦІ, повинні твердо стояти на своїх позиціях і боронити мову, й боротися МОВОЮ (українською!), бо МОВА - ЦЕ ЗБРОЯ! Закликаю всіх проявити свою позицію на ділі, взявши участь у радіодиктанті 9 листопада о 9.00 годині! Участь у радіоконкурсі - це долучення до нової генерації українства, це прояв небайдужости і патріотизму, це ознака власної й національної гідності!". Мова кожної людини - це її вибір, її позиція. Ніхто не може поставити людину в позу раба через те, що далося їй з молоком матері і що далося їй землею. Так, це патетично, але це й справедливо. Справедливість у людині дає їй свободу і крила. У цьому й полягає головні місія мови. Зі святом! Українська мова - наші крила!

новини партнерів

27 листопада, 2020 п'ятниця

27 листопада, 2020 п'ятниця

26 листопада, 2020 четвер

Відео

Введіть слово, щоб почати