Гройсман: Маючи монобільшість, я зробив би для України більше

Пане Володимире, давайте почнемо нашу розмову з карантину вихідного дня. Починаючи з 14 листопада в Україні уряд запровадив так званий карантин вихідного дня. Причина – різке зростання захворюваності на COVID-19. Як сьогодні пояснив прем’єрміністр України Денис Шмигаль, виступаючи у Верховній Раді, це рішення сприятиме уповільненню росту захворюваності. Восьмеро мерів міст відмовилися виконувати це урядове рішення. У Раді підготували проект рішення про скасування цього карантину, але йдеться лише про рекомендації уряду скасувати деякі обмеження під час карантину. На вашу думку, чи мав Кабмін інший шлях боротьби з коронавірусом, ніж частковий локдаун у державі?

Я думаю, що є ряд варіантів прийняття рішень. Насправді, на мою думку, уряд сьогодні такими простими рішеннями, за рахунок людей, намагається компенсувати те, що вони мали зробити для того, щоб підготувати країну до зростання захворюваності і просто, за великим рахунком, потурбуватися за людей. Це складна проблема, яка охопила весь світ, але ми бачимо, як сьогодні борються демократичні країни з цим явищем. Є кілька шляхів. Треба було якісно підготувати країну. Сьогодні мери говорять про те, що вони готують інфраструктуру за власний рахунок, а держава їм практично не допомагає або допомагає мізерно. Це означає, що держава фактично самоусунулася від вирішення цієї проблеми. Ліжкомісць нема. Розгорнули їх зараз, можливо, близько 30 тисяч, зарезервували ще 26 тисяч. У нас 170 тисяч ліжкомісць. Як мінімум, вони мали підготувати за 8 місяців пандемії 85 тисяч. Усі ж розуміли, що є величезне зростання захворюваності, ми ж бачили сценарії різних країн.
Але сьогодні мене більше хвилює не те, що робити, тому що сьогодні вже є багато фахових рекомендацій, прикладів інших країн. у мене є тільки одне запитання: чому уряд не робить те, що треба робити аби підготувати країну і підтримати українців? Два місяці карантину, коли людей змусили залишитися вдома – без грошей, без зарплат, без розуміння того, яким буде майбутнє… Фактично, люди провели ці місяці не відчувши жодної турботи з боку держави і сьогодні ледь зводять кінці з кінцями. А тепер уряд і прем’єр роблять вигляд, що нічого не сталося і от вам знову локдаун. А яким коштом людям виживати уряд не говорить. Обіцяють, що от десь там колись підтримають. Тому я вважаю, що наша головна проблема не тільки коронавірус, а некомпетентність уряду та прем’єра, їхня нездатність у такий складний час утримати ситуацію.

Власне, я й хотів запитати. Про що свідчить демарш мерів? Про їхню силу, чи про слабкість центральної влади? 

Я б не мірявся силою. Демарш мерів – це ж не тільки їхній демарш, це демарш людей. Дивіться, як останніми днями підприємці перекривають дороги, говорять: "Дайте нам працювати, бо нам нема за що жити!" тим більше, що дивіться: 11 числа (листопада, – ред.) прийняли рішення, 12 – опублікували, а 14 – всі мають зачинитися. Це безглузде рішення. Я вважаю, що будь-яке рішення має бути напрацьоване з мерами (це обов’язково, мери – це партнери, не вороги), обов’язково з підприємцями, з лікарями-епідеміологами, які можуть визначити сценарії розвитку. Але взагалі я прихильник того, щоб був розроблений чіткий план, сценарій, що в такому випадку ми приймаємо такий набір рішень, в такому – інший.
Багато було сказано за ці вісім місяців. У квітні я особисто записав відео і відправив його в публічну площину, що люди залишилися без роботи, допоможіть їм. Ні, вони формують ковідний фонд на 65 мільярдів і з них 35 мільярдів відправляють на дороги. Це професійне обґрунтоване рішення? Коли ці 35 мільярдів треба було віддати людям на підтримку і на те, щоб кожній області, кожному місту довести: ви маєте розгорнути (я умовно кажу) дві тисячі ліжкомісць з відповідним забезпеченням киснем, сформувати на ці дві тисячі місць відповідний персонал, підвищити їм заробітну плату, забезпечити хоча б мінімумом потрібного обладнання і сформувати запас ліків. Цього зроблено не було. Кожен у своїй громаді імпровізує, щоб це організувати. Це не підхід, це несерйозно, це непрофесійно, і це несе величезну загрозу. Я буквально вчора на одному з телеефірів спробував прем’єру трошки привідкрити очі, бо з його виступів відчувається, що він не до кінця розуміє в якому стані сьогодні люди та економіка, фінанси держави. Але мені здається, що він не чує і не розуміє. У нього якесь нереалістичне світосприйняття, що є дуже загрозливим.

Ну от представники малого та середнього бізнесу кажуть, що карантин вихідного дня "покладе" їхній бізнес, заробітків просто не буде. Нинішній прем’єрміністр стверджує, що вони отримають компенсацію за вимушений простій. У той же час заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак порадила бізнесменам, які тимчасово втратили роботу, йти працювати в лікарні. Цитую: "Приходьте в лікарні. Ми маємо можливість прийняти на роботу кожного. Допоможіть медицині врятувати життя кожного з нас, наших рідних і близьких". Ви вже згадали, що уряд не веде діалог ані з представниками місцевих громад, ані з представниками малого та середнього бізнесу. Чому нинішній уряд уникає цього діалогу, хоча така чесна розмова могла б допомогти знайти порозуміння, якийсь компроміс між урядом, який ухвалює рішення, і підприємцями, які дають людям роботу в цей непростий час? 

Я не вважаю, що тут має бути якийсь компроміс. Тут мають бути здорові професійні рішення. І це все в площині уряду. Я це стверджую як прем’єрміністр, який три з половиною роки працював. І повірте, що теж були дуже складні питання і складні часи, і я не допустив жодної кризи. Більше того, хочу сказати, що два наступні уряди після нашого нерозумінням ситуації, яка відбувалась у країні, наше майже 3,5-річне зростання економіки перевели в режим стрімкого падіння. Вони ледь-ледь закінчували 2019-й бюджетний рік, а зараз ледве закінчують 2020 рік. Є величезні проблеми: зростає безробіття, зростають ціни…
Я вам приведу приклад по ціні газу. Я передав ключі від офісу прем’єрміністра, коли в газових сховищах було 19 мільярдів кубів газу – з головою вистачило б, щоб наступного сезону Україна могла не купувати жодного кубу газу, ціна була з доставкою 6 700 чи 6 900 гривень. Сьогодні вже більше 8 000 гривень. Питання: ми закуповували його дешевше, ніж вони зараз продають людям. Колись, коли він коштував у нас 6 900, чи 7 000, 7 500, ми купляли його по 12 500, маю на увазі, він так коштував на біржі. Тобто ми, навпаки, обмежували, а вони зараз на цьому ще й заробляють. Я взагалі вважаю, що це абсолютно безглузде рішення. Мене багато критикували за ціну газу, хоча це були зобов’язання, які Україна прийняла ще до мене. У мене не було іншого виходу, а тут же ж вихід є: закуплений газ лежить у підземних сховищах, то навіщо це було робити?
Я вважаю, що уряд мав би розробити абсолютно чітку стратегію підготовки до всіх викликів, пов’язаних з ковідом. Що значить, коли прем’єр заявляє, що він щось комусь компенсує? Він же не сказав за що компенсує. За кожен робочий день? Чи за кожен день простою? Що люди отримають? Коли це все завершиться? Тобто, дати людям абсолютно нормальне розуміння того, як пережити ще ці пів року. Я не раз говорив, що має бути чіткий план – від 18 до 36 місяців. Зараз цього плану немає і від цього люди страждають.
Люди сьогодні ходять під стіни Верховної Ради. Їм замість того, щоб допомогти, вводять касові апарати. Якщо для великих супермаркетів касові апарати – не проблема, то для дрібних підприємців, особливо в райцентрах, невеличких громадах – ви уявляєте, як їм зараз вести бухгалтерію, наймати людей, купувати касові апарати і так далі. Це для них просто неприйнятна історія. І вони зараз боряться за свої права. Що стосується локдауну в цілому і карантину вихідного дня зокрема, я вважаю, що це рішення – непродумане, необговорене і непропрацьоване для того, щоб його так різко вводити.

Якщо б ви зараз були прем’єрміністром, які б першочергові рішення мав би ухвалити уряд? Зрозуміло, що минуло вісім місяців, було сформовано ковідний фонд, частина цього фонду пішла на асфальтування доріг перед виборами до місцевих рад і зрозуміло, що "слуги народу" намагалися закріпити свій успіх на місцях. Поруч з цим в Україні розгорталася пандемія. Шмигаль сказав, що якщо не буде карантину вихідного дня, то ми дуже швидко досягнемо цифри 20 тисяч захворівших на добу. У нинішній ситуації, якби ви були прем’єром, які першочергові рішення мала б ухвалити уряд і парламент за підтримки президента? 

Я б створив необхідну кількість ліжкомісць, обладнаних киснем. На сьогодні у мене б було вже готово не менше як тисяч 85. Я б побудував абсолютно чітку систему взаємодії з місцевими органами влади і надав би територіальним громадам підтримку в розгортанні таких ліжкомісць і формуванні місцевих резервів. Я б мобілізував усі наявні медичні кадри, в тому числі системи Міноборони та МВС, і задіяв би їх за додаткову оплату в боротьбі з ковідом. Я б створив запаси необхідних ліків мінімум на чотири місяці. Я б запровадив безкоштовну вакцинацію від грипу категорій ризику. Я б надав підтримку всім тим, хто не працює або був змушений припинити діяльність внаслідок карантину. Я б їх підтримував через абсолютно чіткі фінансові механізми і ніколи в житті не допустив би 35 мільярдів забрати від людей і направити на дороги. Я б не допустив розбалансування фінансової системи, не допустив прийняття безглуздих рішень, які б створювали конфлікти в суспільстві. Тобто, я б об’єднав країну навколо теми боротьби і робив би це в партнерстві з органами місцевої влади і своїми колегами по уряду. Сьогодні проблема не в тому, що ми не знаємо що робити. Проблема в тому, що немає дієздатної влади, яка здатна це зробити, здатна взяти ситуацію під контроль. Це найбільше засмучує.
Людям потрібна впевненість. Вони мають розуміти, що буде завтра, що буде за три місяці. Що в разі втрати роботи вони отримають компенсацію, що коли прибуде вакцина, то будуть гарантовані умови для її зберігання. Тобто, була б зовсім інша система керованості в державі.

Команда Зеленського часто згадує про попередників і про те, в якому поганому стані вони отримали країну. Вчора у вас відбулася дискусія зі Шмигалем, який теж намагався оперувати тією ж риторикою. Як ви особисто реагуєте на ці закиди нинішнього президента і його команди? Зокрема щодо рішення про ліквідацію санепідемстанцій, хоча ви тоді, здається, прем’єром не були. 

Хочу вам сказати одну річ. Вчора я Шмигалю сказав: "Пане прем’єре, ви не ображайтеся, хочу вам сказати, що ви зараз по-іншому сприймаєте ситуацію в країні". Вони чомусь вважають, що у них усе добре. І для мене найбільше питання – чому вони так вважають? Я вважаю, що вони або не розуміють, або у них якесь зовсім інше уявлення. Вони абсолютно відірвані від людей, у них якась зовсім інша реальність. Я йому кажу: "Подивіться, у вас економіка падає, безробіття зростає". А він відповідає, що все нормально і економіка зростає. Ми кажемо, що є проблеми з бюджетним фінансуванням, а він каже, що проблем немає і вони все фінансують. Він постійно заперечує, це вже якась психологічна історія , і вони викликає великі питання.
Тепер що стосується "попередників". Я, залишаючи пост прем’єрміністра, залишив їм зростаючу економіку, другий квартал 2019 року було зростання майже 4,6 відсотка, але це був піковий, а по року мали орієнтир на рівні 3-3,5 відсотка. 132 мільярди грошей – валюти і гривні – на рахунках Держказначейства України. Підписана угода з МВФ. У принципі, аби була клепка і нормально управляти, то так, були б якісь проблеми, але з ними можна було б впоратися. Це ж я не говорю, що прийшов на пів року прем’єром і пішов. Я три з половиною роки був прем’єром. І три з половиною роки економіка зростала, вам це будь-який економіст підтвердить. І зарплата зростала. І зростала б далі, якби ми продовжували робити те, що треба. Тому розмовами про попередників вони намагаються замаскувати свою некомпетентність і свої фактичні провали. На превеликий жаль. Я не радію з того, що вони провалилися і валяться далі. Я сумую. Тому що страждають люди, і мені не байдуже, як люди сьогодні живуть і які у них проблеми. І мене бентежить, що в той час, коли уряд мав би приймати рішення щодо підтримки людей, розвитку економіки, створення робочих місць, вони цього не роблять, а натомість валять економіку. І взагалі хочу сказати: ну скільки ж можуть люди страждати? Ми маємо вирвати людей з бідності. Але неможливо це зробити, відправляючи всю країну на економічне дно. А вони зараз саме туди її рухають. А уряд говорить, що все нормально. Там зараз одиниці компетентних міністрів з усього уряду. Вони говорять,що ми закривали лікарні. Я нічого не закривав, я будував. Ми побудували Охматдит. Ми побудували – вони відкрили. Ну на здоров’я, це для дітей. Ми побудували і ввели в експлуатацію перинатальний центр у Львові, Вінницьку обласну клінічну лікарню, ще багато чого. Ми робили. Ми давали через децентралізацію можливості для створення нових лікарень. Вони ганять медичну реформу. Так чого ж ви її за півтора роки не скасували? А я повинен сказати, що реформа прописана в законі і там все нормально. Проблема в її недолугому виконанні. І якщо ви не можете її імплементувати нормально, то претензії не до закону, а до ваших фахових якостей. Ми створили Національну службу здоров’я, створили первинну систему медичної допомоги. Якби не сімейні лікарі, яким я вклоняюся, то сьогодні навала на всю систему охорони здоров’я була б вже такою, що всі б це відчули. Сімейні лікарі сьогодні працюють на передовій. Ми підняли їм зарплати, вони отримують по 15-20 тисяч гривень. Ми запустили систему безкоштовних ліків – сім мільйонів українців сьогодні безкоштовно отримують ліки. Ми побудували 42 кардіоцентри. Вони зараз байки розповідають, що нищились лабораторії. Ми зберегли систему лабораторій, розгалужену по всій країні. А те, що треба б було збільшувати їх потужності, так що ви ці 8-9 місяців робили? Ви мали купувати обладнання, але коли ви це не робили, а дороги будували, то що ж ви зараз дивитесь на минуле і говорите, що хтось щось колись не зробив? будуйте дороги, але не за рахунок людей і коштів ковідного фонду.

Ну, так, очевидно, простіше.

Так здоровий глузд має бути. Те, що їм простіше – це одна справа. А те, що людям важко, вони цього не розуміють. Я від цього просто шаленію. Я не розумію, чому у них, особисто у прем’єра, якась інша політична реальність. Невже так швидко люди втрачають відчуття реальності моменту.

До речі, Рада провалила скасування карантину вихідного дня, забракло голосів. Народні депутати не схвалили проект постанови 4381 щодо його скасування. За постанову проголосували лише 149 депутатів з 226 мінімально необхідних. Цією постановою хотіли рекомендувати Кабміну дозволити працювати на вихідних барам, ресторанам, кафе, спортзалам, фітнес залам, басейнам, ТРЦ тощо.
А у нас є запитання, глядачів. Запитання від Милани Глушко: "Господин Гройсман, а почему вам удавалось строить дороги и пополнять бюджет, а сейчас все уходит в никуда? "

Я хочу вам сказати про дороги в Україні. Насправді, до 2017 року в Україні системи будівництва доріг не було. Ми почали її реанімувати десь у серпні 2016 року. Ні в 2015-му, ні в 2014-му можливості будувати дороги взагалі не було. Коли я очолив Кабінет міністрів, для нас було дуже важливим питання зростання економіки. І ми почали над цим серйозно працювати, створювати умови для росту. У серпні 2016 року Укравтодор був повним банкротом з боргами за Євро-2012. Я дав доручення профільному віцепрем’єру Кістіону, і він почав розгрібати всі ці проблеми. За пів року ми вивели Укравтодор на систему будівництва доріг і почали їх будувати в 2017 році. У 2018 році ми створили дорожній фонд, коли автоматично зараховувалися гроші, і цей фонд, через децентралізовані місцеві дороги, ми почали фінансувати. З нуля ми дійшли до 60 мільярдів гривень при тому, що нікому нічого не були винні: ми заробляли гроші в бюджет і витрачали їх на будівництво доріг. Зараз будують дороги не за гроші, які заробляють. Зараз їх роблять в борг. Більш того, взяли мільярд чи два доларів, які ми виграли в Стокгольмському арбітражі і замість того, щоб їх направити на стійкість і стабільність у державі, їх теж почали направляти на дороги. Ці кошти швидко закінчаться – і все. Я вважаю, що це теж хибна практика. Більш того, що хоче зробити бюджет 2021 року: збільшити фінансування на дороги до 150 мільярдів. Це десь 10 відсотків бюджету. Але. З цих 150 мільярдів хочуть запозичити 70. Це покласти нам з вами на плечі обслуговування цих 70 мільярдів. Це абсолютно неприйнятно, оскільки всього вони хочуть  наступного року запозичити 750 мільярдів. Я вважаю, що це катастрофічна цифра, яка створює величезні макрофінансові ризики для нашої держави. Сьогодні ми вже чуємо, що хочуть друкувати гроші. Це катастрофа, цього не можна робити.
Ми ніколи на це не йшли. Ми жили по нашим коштам, були затрати на оборону, але в той же час зарплати і пенсії зростали. Коли ми прийшли, на мінімальній пенсії жили вісім мільйонів людей. Ми уходили – чотири мільйони жили на мінімальній пенсії, а мінімальна зарплата за цей час зросла втричі. Ми ввели систему індексації. Ми майже вдвічі підвищили зарплату вчителям. Ми б йшли і далі. І тому я вважаю, що будівництво доріг у борг – це величезна проблема.

Запитання від Андрія Антонова: "Чому у вашу каденцію бюджет приймався в належні строки, а зараз затягують з незрозумілих причин?"

Мені теж було важко приймати бюджет, тому що це дуже складний документ і я був прем’єром, який у парламенті не мав своєї фракції, своєї політичної сили. Я спирався на коаліційні сили і вдячний депутатам з різних фракцій, які мене підтримували. Ми, чи не вперше за історію України, подавали бюджет у Раду до 15 вересня. Потім було кілька місяців роботи з парламентом і ми виходили на голосування. До речі, коли говорили, що бюджет приймають вночі, то питання не в ночі. Питання в тому, що процедура розгляду бюджету така велика, що навіть якщо її починаєш зранку, то поки пройдуть всі процедури, в комітетах тощо, ми входимо в ніч. Чому неможливо зупинятись. Тому, що тільки зупинишся і щось відкладеш у депутатів знайдеться сто причин збільшити цей бюджет ще на сто мільярдів. Тому завжди намагалися робити цей процес безперервним, щоб ніхто нічого туди не увіпхнув. Тож тому завжди ми його так проходили і заходили в ніч. Це було тільки для того, щоб бюджет був збалансованим і реалістичним, бо депутати кнопки натисли, прийняли рішення, а далі його виконувати треба уряду. І ми до цього ставилися дуже відповідально.

Але дивіться. Зараз є монобільшість, є монополія однієї політичної сили в центральній владі, є президент Зеленський і більшість, яку він привів до Верховної Ради і яка може виконувати будь-які його рішення. Є уряд, сформований цією монобільшістю, вірніше сказати Володимиром Зеленським і його командою. І що їм заважає керувати державою? Вони мають унікальні ресурси, які можна правильно використати і отримати в дуже короткий час дуже ефективний результат. На початку роботи Ради був період шаленого принтеру, а потім цей принтер заглох. Тобто все можна було зробити дуже швидко, оперативно і правильно. Чому цього не було зроблено?

Коли пройшли минулі парламентські вибори, і "Слуга народу" отримала монобільшість, я як прем’єрміністр завжди мріяв про таку монобільшість. І повірте, що якби вона у мене була, то навіть за ті три з половиною роки Україна була б набагато розвиненішою. Я часом по пів року, по року витрачав на обговорювання очевидних питань, щоб якесь рішення реалізувати. Тому наступного разу я б хотів спиратися на однодумців, на партію, яка пройшла вибори і здобула довіру людей. Щоб я був вільний у формуванні політики, яка приведе Україну до успіху. Тож коли вони прийшли, я дуже радів, думав, що все, супер, є повний набір інструментів: свій уряд, свої міністри – от, нарешті, це ключ до успіху. Але коли вони всі ці можливості реалізували через некомпетентних, незрілих, непрофесійних людей, воно все почало просто руйнуватися. Я це побачив за два місяці, вже у жовтні побачив, що ситуація йде не туди: економіка падає, надходження до бюджету падають, ніхто адекватно нічого з цим не робить. Я бачив, як важко завершували рік, потім січень-лютий і в березні накрило ковідом. Усі займалися підготовкою до ковіду, а у нас з цього зробили якесь шоу. От і допрацювалися до того, що Україна фактично не готова до боротьби з епідемією.

Запитання від Віктора Глоби: "От скажіть, чим нам грозить така провальна робота уряду Шмигаля? Як врятувати нашу економіку? "

Грозить тим, що ми всі сьогодні відчуваємо. Грозить тим, що доходи людей будуть падати, ціни будуть зростати, інфляція буде збільшуватись. До речі, вони говорять, що у них інфляція менше шести відсотків, а люди ж розуміють, що це наслідок більш як чотирирічної системної роботи з макроекономічної стабілізації. У нас дефіцит бюджету був менше двох відсотків, а вони сьогодні луплять шість-сім відсотків дефіциту бюджету. Це закладає величезні ризики, і ці ризики, найголовніше, економічно і фінансово відчуватимуть люди. Це величезні виклики.

От ви говорите про професійний підхід. А як він може з’явитися. Ми вже півтора роки бачимо намагання щось робити, чимось керувати, що за Конституцією не входить до компетенції глави держави, а він намагається втручатись у сфери, які не потребують його втручання. То звідки цей професіоналізм візьметься? Чи означають ваші слова те, що Україну очікують дострокові як мінімум парламентські вибори? 

Я цього не виключаю. Тому що фінансово-економічна ситуація достатньо складна. Якщо це все буде так стрімко розгортатися, то люди будуть вимагати цих виборів. Більш того, зростає рівень недовіри до Верховної Ради. Коли "Слуга" пішла на вибори, пронісся виборчий ураган і люди надіялися, що ось-ось все стане добре. А сьогодні вони відчувають себе ошуканими, тому що вони свою справу зробили, людей обрали, а на виході очікуваного результату нема. Тому перспектива дострокових виборів об’єктивно є. Але як буде далі – побачимо.

Я не можу не згадати про успіх вашої партії "Українська стратегія Гройсмана" на місцевих виборах 25 жовтня. На Вінниччині у вас просто приголомшливі результати. ВВС назвало вас "володарем Вінниччини", тому що багато представників вашої партії увійшли у владу. Мер Вінниці, майже 50 відсотків депутатів обласної ради, 11 з 18 мерів у містах області, перемога у 15 з 18 міських рад. Словом, Вінниччина – ваша. Розкажіть, як вам це вдалося?

По-перше, я дуже дякую людям, які за нас проголосували. Я з 24 років балотувався і люди мені довіряли і підтримували, а я завжди за цю довіру віддячував реальними результатами. Для мене довіра людей – дуже велика цінність. Нас не просто ж обрали тому, що ми щось пообіцяли. Наша команда працює на Вінниччині 15 років, але ми вперше пішли за мандатом довіри до обласної ради. Ми виграли вибори у Вінниці – Сергій Моргунов отримав 67 відсотків на виборах мера, у нас абсолютна більшість у Вінницький міськраді, ми взяли 45 відсотків голосів у обласну раду, ми виграли 11 з 18 мерів і майже повсюдно взяли перші місця у місцевих громадах та райрадах. Це для нас величезна відповідальність і ми робитимемо все, щоб виправдати цю довіру, це для нас принципово важливо. І далі партія буде розбудовуватися. Я вважаю, що партія професійних нормальних управлінців, людей, які мають відповідний досвід, які не будуть експериментувати на державі і людях, вона сьогодні потрібна. Тому ми братиме активну участь у політичному житті країни. І не для того, щоб просто бути, а для того, щоб зробити.

Я так розумію, що ваша партія не буде регіональною, вона вже балотувалась у Верховну Раду 2019 року. А як би ви сформулювали ідеологію вашої партії?

У липні 2019 року ми за п’ять тижнів кампанії не змогли отримати перемогу, але в майбутньому ми зможемо перемогти і отримати мандат довіри людей. Я хочу продемонструвати зовсім іншу якість української політики. Я хочу довести, що відповідальна політика – це насамперед повага до людей і можливість говорити людям правду, бути відкритим до них і цінувати їхню довіру. І через повагу до людей реалізувати те, про що ти мрієш і про що мріють люди. Думаю, що майбутнє має бути саме таким. У нас дедалі більше політики імітують бурхливу діяльність, а заручниками цієї імітації стають люди. І це треба змінювати. Ми – абсолютно українська стратегія. Ми вважаємо, що Україна має увійти до європейської родини, Європейського Союзу, і стати сильним гравцем на міжнародній арені. Все, що стосується нашої державності, для нас святе. Ми – соціально орієнтована партія, ми за економічне зростання, за те, щоб все, чого досягає економіка, реінвестувати в якість життя людей.

Практично всі топові українські партії – це партії вождистського типу. Тобто, є лідери, фронтмени цих політичних сил. "Українська стратегія" має одного лідера, чи у вас багатолідерство?

Я не боюсь і навіть сповідую принцип бути разом з сильними лідерами. Я завжди себе оточував сильними людьми, я поважаю своїх колег. І, як показали вибори, у нашій партії багато сильних лідерів, які здобули перші місця. Більше того, ми брали участь у місцевих виборах і в Житомирській, і в Харківській, Донецькій, Закарпатській, Миколаївській областях, і там наші представники пройшли в місцеву владу. Це говорить про те, що люди нам довіряють. І наше головне завдання – їх не розчарувати, як би не було важко.

Ви молода людина. Майже ровесники з Володимиром Зеленським, буквально в один місяць у вас різниця. 

Я старший за Володимира Олександровича на п’ять днів.

Але, на відміну від Володимира Олександровича, ви вже маєте великий досвід керування і містом, і урядом, і парламентом. Ви збираєтеся балотуватись у президенти України?

Сказати, що у мене є мрія балотуватись у президенти України я не можу. Можу тільки сказати, що буду робити все можливе, щоб українська політика була максимально ефективною по відношенню до українських громадян. Я є лідером політичної сили і моє завдання на сьогодні – сформувати по всіх куточках України сильну і міцну команду професійних людей. І у нас це виходить.

Але будь-яка політична діяльність має певну мету. Ваша мета – зрозуміла, але для її досягнення потрібні інструменти. Наразі це Рада, коаліція, уряд і, очевидно, президентство. Тому я й питаю про ваші амбіції. Якщо політик каже, що не хоче бути президентом, що не думав про це – це теж не дуже правильно. У вас є великий досвід і ви можете дати надію українцям, які спостерігають за нинішньою українською владою. 

Я хочу дати українцям не просто надію, я хочу дати результат. Ми зараз готуємось до парламентських виборів.

Це – найголовніше. А насамкінець нашої програми я хотів запитати вас про майбутнє. Що чекає Україну? 2020 рік був дуже непростим. Очевидно, що 2021-й буде ще непростішим. Які можуть бути тенденції в економіці і чого чекати людям, виборцям, пересічним українцям.

Я не хочу давати якісь прогнози. Дуже багато залежатиме від того, що буде робити уряд. Я розумію, що президент взяв відповідальність за все в країні, але ж є уряд, є прем’єрміністр. Зрештою, саме уряд і прем’єр відповідають за соціально-економічний розвиток держави. У всі часи президент завжди хотів влізти у справи уряду. Часом йому це вдавалося, часом – ні. Але відповідальність за соціально-економічну ситуацію в країні – за будівництво доріг, за будівництво лікарень та шкіл, за децентралізацію, за інфраструктуру, за міжнародну торгівлю тощо – ніс я як прем’єрміністр. Не президент, він цим не займався. Він займався армією та міжнародною політикою. А уряд займався оцими щоденними питаннями життя країни. Тому я вважаю, що як буде далі – залежить від уряду України. І уряд України має вийти і сказати, як буде далі. Оце я почув їхню презентацію про аудит країни. Що Україна втратила за останні десять років один трильйон. А за 30 років що – три трильйони? Вони бравують такими цифрами, що вже страшно стає. Якщо вони кажуть, що за 10 років ми втратили трильйон, то за півтора роки вони втратили вже 350 мільярдів? Якісь глобалістичні підходи, але думки – глобальні, а дії – локальні. Вони малюють якісь глобальні повітряні замки, а діяти у них не виходить. Тому важко сказати який прогноз. Поки що те, що я бачу, мене дуже хвилює. Велика тривога за реальний стан справ у економіці. Ще накладається ковід, плюс політична криза, яка, я вважаю, вже розгортається, конституційна криза… Зараз є криза відносин з міжнародними фінансовими партнерами, повна руйнація антикорупційних органів. Саме мій уряд впроваджував електронне декларування, хоча не всі у владі хотіли, щоб я це зробив. Ми запускали Антикорупційний суд попри всі політичні підкилимні ігри, коли я навіть виходив з погрозою подати у відставку, якщо він не буде ухвалений. Ми створювали всі ці органи, а зараз вони руйнуються. Це теж підриває довіру до України в цілому. У нас є багато проблем. Від професійності та адекватності уряду залежить з чим ми завершимо цей рік і яким буде рік наступний.

Дякую за розмову, доброго вам здоров’я.

Дякую вам. Хочу сказати всім українцям. Дорогі друзі, терпіння. Все буде добре, ми все одно все з вами зробимо. Так чи інакше.

На цій оптимістичній ноті ми ставимо крапку в нашій розмові. Дякую вам.