Працювала експерткою Міжнародної організації праці, Європейського фонду освіти, Фонду ERSTE, Європейського університету та Агентства міжнародного розвитку США.
В ефірі програми “Еспресо: капітал” вона розповіла, як економічні теорії можна застосувати до романтичних стосунків, чи існує так званий “шлюбний ринок” і чому з точки зору економіки трапляються розлучення. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Днями ви прочитали дуже цікаву лекцію про економіку та про кохання. Звичайно, вона присвячена святу, 14 лютого. Власне, чи можна порівнювати таку абстрактну річ як любов, кохання — і економіку, де все вимірюється в цифрах?
Порівнювати ніхто не береться. Економіка не береться пояснювати, як і чому виникає кохання — це складне явище.
Це хімія.
Хімія. Але економіка береться пояснити поведінку раціональних споживачів щодо прийняття рішень — зокрема, таких важливих, як пошук, підбір партнера, шлюб, кількість дітей, розлучення.
Що кажуть економісти — як краще з економічної точки зору будувати свої відносини — в шлюбі чи поза шлюбом?
Якщо ми говоримо про економічну точку зору, то будувати відносини можна й поза шлюбом, й в шлюбі — але яка мета?
І з економічної точки зору мета окремих споживачів, особливо тих, хто створює родину — це максимізація добробуту або щастя. І вважається, це вже доведено дослідженнями, що особи, які перед алтарем обіцяють ділити й горе, й радості все життя, і вони себе зобов’язують на це довге проживання — то вони розраховують, що будуть максимізувати це щастя разом. І дійсно, люди в шлюбі більше отримують, генерують продукту, ніж поза шлюбом.
Невже на шлюбному ринку справді працюють ці закони попиту та пропозиції? І, якщо вони працюють, то як вони працюють в Україні, можливо, ви знаєте?
В Україні шлюбний ринок якби є. Це як аналогія до ринку праці — є попит, є пропозиція; є ті, хто шукають. І якщо на шлюбному ринку в традиційному баченні — жінки й чоловіки з одного боку зі своїми характеристиками, з іншого — зі своїми побажаннями.
І коли вони знаходять один іншого, відбувається угода, тобто шлюб, наприклад. І можна говорити, якщо є співвідношення чоловіків і жінок з необхідними характеристиками, і відбувається match, як це сказати?
Співпадають.
Так, співпадають.
То тоді відбувається певна рівновага. Але може бути надлишок, може бути дефіцит. Якщо говорити про Україну — то навіть в кількісному вимірі у нас є надлишок жінок — тоді можна говорити про експорт, коли жінки виходять на глобальний шлюбний ринок.
Можна говорити про монополію. Можна говорити про асиметричну інформацію. Дуже багато…
...економічних теорій можна застосувати.
Можна застосовувати для аналізу.
Справді, ми трохи жартівливо говоримо, але економіка лежить, наприклад, в основі побудови цих сайтів знайомств, які розробляються. Тобто це може мати і такий прикладний характер, де різні характеристики, і люди потім знайомляться.
А чому ж трапляються розлучення? Ви кажете, що шлюби з економічної точки зору — це добре, то чому трапляються розлучення?
Ми можемо розглядати шлюб, як такий інвестиційний проєкт або як ще зараз модно говорити — стартап. Але як і на звичайному ринку, де робляться стартапи, недостатньо інформації. І на шлюбному ринку — особливо недостатньо інформації. Тобто робляться певні припущення. Або, як ми говоримо — надягаємо рожеві окуляри. І, як говорив німецький філософ Ліхтенберг, “любов сліпа — а шлюб відновлює зір”.
Якраз коли люди беруть шлюб, вони отримують інформацію. І ця інформація знімає оці окуляри, і люди розуміють, що, може, їхні очікування були не такі щодо добробуту і в принципі проживання. І, коли говоримо про інвестиції, ми дивимось, що очікувані вигоди мають перевищувати витрати. І якщо очікувані вигоди від продовження стосунків менші ніж витрати в минулому і певні витрати в теперішньому — то тоді це спонукає людей до розлучення.
Прикро, що таке трапляється, звісно, але не кожен стартап вдалий. І не кожен стартап стає єдинорогом, який приносить мільярди доларів своїм засновникам.
Я точно знаю, де економіка та кохання перетинаються в кожній родині — це питання сімейного бюджету. Ми провели опитування на вулицях Києва — запитали людей, хто веде сімейний бюджет.
Мені здається, що мій син, якому лише п’ять рочків, іноді планує мій сімейний бюджет. А як це відбувається в родині економістів, і як було б правильно з точки зору економічної теорії?
Я особисто проти певних розподілів обов’язків в залежності від статі чи віку. З економічної точки зору ті інші обов’язки мають виконувати ті, у кого це краще виходить, тобто де більше продуктивність.
Якщо ж говорити про те, хто має бути “міністром фінансів” в родині — наприклад, у Японії чоловіки традиційно заробляють, а жінки є “міністрами фінансів” — і ми як бачили, і в Україні. Це відбувається через те — і це підтверджено різними дослідженнями, що жінки більше піклуються про майбутнє, про дітей. Вони можуть розпланувати на майбутнє, тому жінки зазвичай краще справляються з цією задачею.
Але це не завжди, не в усіх родинах, тобто дуже багато залежить від…
Питання стратегічного планування і інвестицій — це, скоріше…
І пояснювали, чому в Японії чоловіки віддають свої картки жінкам і жінки повністю завідують фінансовим менеджментом — тому що там чоловіки витрачають гроші на азартні ігри, дуже багато спокус. А так вони знають, що у них дуже жорсткий бюджет — там, піти з гостями в ресторан, піти в караоке поспівати і так далі.
Зараз сучасні технології дозволяють ділити одну й ту саму картку на кількох людей, сплачувати телефоном, і дивитися, хто на що витрачає. Тому тепер взаємний контроль простіший.
Так, однозначно.
Весь цей час ми говорили на тему скоріше мікроекономіки і кохання, тобто про економіку на рівні окремої родини. А якщо дивитися таким державницьким поглядом економіста — шлюби, кохання, вони корисні для ВВП країни, чи ні?
Тут однозначної відповіді немає. Тому що з одного боку — так, якщо ми говоримо, що люди закохані, вони ведуть краще спільне виробництво в домогосподарстві через спеціалізацію обов’язків, через кооперацію, через економію на масштабі.
Дуже важливий результат кохання — це діти. А діти — це робоча сила. І у закоханих діти зазвичай розумніші, в них вкладають більше. А це вже також важливо для ВВП і для довгострокового розвитку.
Але з іншого боку, коли в економічній теорії розглядається — на кохання потрібен час. А час — це дуже обмежений ресурс. І якщо люди обирають якісь види діяльності, які так би мовити виробляють кохання і які спонукають, то цей час не присвячений роботі. А означає, що люди не можуть виробляти той ВВП. І тоді — навпаки.
Тобто скоріше недостатньо даних для того, щоб точно сказати, добре це для ВВП чи ні.
І щоб точно сказати — однозначно, немає таких даних.
Знов-таки, жартівливе питання — чи варто створювати міністерство кохання — яке б, можливо, регулювало це питання, збирало цю інформацію.
Як у Оруела Мінлюб — ні, однозначно ні.
І, на жаль, я побачила, коли готувалася до лекції, дані дослідження, де показували відсоток людей, які говорили про те, що вони кохають. І в усіх пострадянських країнах — дуже маленький відсоток. В Україні менше 50%. І це, мабуть, через те, що колись було втручання навіть і в це. Коли людей не вчили кохати, а розглядали родину чисто як економічну одиницю з репродуктивною функцією і з певними функціями, щоб вони разом жили.
Тобто українцям треба ще навчитися кохати.
Навчитися коханню. І тут тоді не Міністерство кохання, а Міністерство освіти навіть може просто більше думати про виховання і навчання дітей, і з батьками, як це робити правильно.
Чи економісти є романтичними людьми, чи дуже прагматичними. Як з вашого досвіду? Ви були в багатьох країнах, спілкувалися.
Я “не скажу про всю Одесу”. З деякими дуже велика гетерогенність, як ми, економісти, говоримо. Я особисто романтик. Хоча я математик за першою освітою і економіст за другою, я — романтик. Незважаючи на всю прагматичність.