Як на думку західних сценаристів виглядає блекаут, тобто системне вимкнення електроенергії для масового, можна дізнатись з однойменного німецького серіалу. Я подивилась його, коли в блекауті опинились значні українські території, і не тільки в блекауті – в окупації. Кіношна реальність вельми відрізняється від українських реалій. Отож, у фільмі електричного струму (хакерська атака) не було приблизно тиждень. Перший день: паніка і виїзд із міст, ажіотаж у супермаркетах, причому агресивний, з мордобоєм. Брутальне забирання автівок у тих, хто тікає за місто. То був березень – середня температура десь плюс 5. Другий день: штурм і мародерство, вбивства за їжу. Люди забарикадовуються у своїх помешканнях. Аптеки не працюють. Бійки за воду, яку роздають з машин. Третій день: після розграбованих супермаркетів нема вже що їсти. Невже все з’їли? Мешканці озброюються проти грабіжників. Четвертий день: люди замерзають і починають вмирати з голоду. Повна депресія і відсутність бажання вижити. Штурм урядових установ. Армія і поліція розстрілюють протестантів. П’ятий день мене просто вразив: родина з’їла свою кицьку. Далі було ще гірше – канібалізм. Тиждень — і цивілізації гаплик.
Жодного милосердя до ближнього, жодної самоорганізації населення задля виживання, ніхто не допомагає старим і немічним, тобто волонтерства теж немає. Влада абсолютно безпомічна. Вона тільки виводить армію на вулиці. Правда, потім знаходиться герой, який усіх рятує. Хоча не всі постапокаліптичні фільми так гарно закінчуються
У підсумку – жодного милосердя до ближнього, жодної самоорганізації населення задля виживання, ніхто не допомагає старим і немічним, тобто волонтерства теж немає. Влада абсолютно безпомічна. Вона тільки виводить армію на вулиці. Правда, потім знаходиться герой, який усіх рятує. Хоча не всі постапокаліптичні фільми так гарно закінчуються.
Україна, Львів, 24 лютого. О 9-й годині ранку передбачливі українці вирушили за водою і харчами. І в аптеки та до банкоматів за готівкою. Жодної паніки. Спокій у чергах, доброзичливість. Евакуаційні потяги на Захід ніхто не брав штурмом. Повсюди волонтери, які допомагають інвалідам, дітям, покинутим тваринам. Збір грошей для ЗСУ. Прийняття біженців з регіонів, де ведуться бойові дії. Наступного дня у крамницях можна було без черг купити все, бо склади заповнені. Люди активно шукають диверсантів та їхні мітки.
Нема води? Є джерела, криниці. Нема хліба? Спечемо самі. У регіонах, де було знищено всю критичну інфраструктуру, мешканці спільно готують їжу на багатті — на всіх. Покинутих чи бездомних тварин годують. З Європи йдуть гуманітарні вантажі й що важливо – зброя.
Блекаут 10 жовтня у Львові. Черги за водою і хлібом, бо продуктами тривалого зберігання запаслася кожна родина і ще може поділитися, якщо потрібно, з сусідами. Полиці гнуться від консервацій. Вся агресія спрямована на московського окупанта. Трохи моторошно, бо кілька годин немає зв’язку. Думка одна: здала нас влада, чи ні? Не здала – Слава Богу! З рештою ми впораємось. Молодь сидить у парках і лісах, намагається вловити сигнал. Старші прораховують усі варіанти на холодну зиму – від буржуйок до спальних мішків, діляться рецептами, думають, що ліпше посадити на городі наступної весни.
Нема води? Є джерела, криниці. Нема хліба? Спечемо самі. У регіонах, де було знищено всю критичну інфраструктуру, мешканці спільно готують їжу на багатті — на всіх. Покинутих чи бездомних тварин годують
Я подивилась чимало антиутопій і прочитала не менше книжок, і мене завжди дивувала ця невіра в людину, в її здатність виживати з гідністю, а не коштом іншого. Колись давно через аварію на Сихові не було води, я знайшла за лісом трубу і набрала. Мене перестріла молода мама з горнятком і попросила води для немовляти. Виявляється, сусіди пошкодували для дитини склянку води. Я була в шоку. Дала жінці води й попередила, що її треба дуже добре прокип’ятити. Буває й таке. Але подібне безчестя — виняток і ніколи не стане правилом для українців, які у мирні часи носили теплу їжу й напої тим, хто застряг у заметах на трасах. І мабуть, для інших народів теж, принаймні тих, які навіть на похоронах рідних збирають гроші на Україну й щотижня відраховують кошти нам на допомогу.
Навіщо створюють такі токсичні фільми й пишуть такі токсичні книги? Щоб залякати? Чи щоб поневолити й паралізувати людський дух? Нам легше – у нас відділили зерно від полови у 90-і, коли одні стрімко розбагатіли, а інші жили надголодь
Тепер найважливіше питання? Навіщо створюють такі токсичні фільми й пишуть такі токсичні книги? Щоб залякати? Чи щоб поневолити й паралізувати людський дух? Нам легше – у нас відділили зерно від полови у 90-і, коли одні стрімко розбагатіли, а інші жили надголодь. Нас розділили два Майдани, і 8 років війни, яка переросла в тотальну війну проти українського народу. Колись мені хвалили, як гарно живуть у Західній Європі: розважаються, ходять по гостях, не цікавляться політикою, не влізають у високі матерії. Мені це не сподобалось, я відчула внутрішній спротив. Бо життя на Землі – це боротьба. Мильна бульбашка комфорту рано чи пізно лускає, причому від найменшого зіткнення – блекауту тривалістю навіть один день.І завжди слід пам’ятати – сьогодні хтось у біді, завтра – ти.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.