Як часто ви закохуєтесь? Я от приблизно раз на рік. Звісно, кожного разу я думаю, що це востаннє. І кожна моя любов - це велика трагедія, пов'язана зі стражданнями, сльозами, алкоголем і стресами. Іноді я навіть "сиділа" на транквілізаторах, бо моє нерішуче серце не витримувало ніагарського потоку видуманих мною почуттів.
Мені 25. Я не знаю, багато це чи мало. Я думаю, це десь посередині. За ці нещасні 25 років я зрозуміла одну важливу істину: без любові або хоча б тотальної закоханості жити неможливо. Якщо ти молода, адекватна, творча (або ні) особистість жіночої (або ні) статі, ти просто зобов'язана з періодичністю раз чи два на рік знаходити собі об'єкт, який обов'язково псуватиме тобі життя (а ти йому).
Один такий об'єкт якось сказав мені сакральну фразу: "Я для тебе всього-на-всього ідеальний набір хромосом, не більше і не менше".
Пам'ятаєте гру "п'ятнашки"? Так от, таке враження, що природа перед тим, як сотворити для тебе "ідеальний набір хромосом", довго гралася в оці самі п'ятнашки, а потім все-таки виграла. На жаль, виграла. На жаль, зустріла.
І ось коли ти вже зустріла цей самий "ідеальний набір хромосом" (в моєму випадку чоловічої статі), твоє серце повільно, впевненно і жорстоко робить евтаназію мозку. А серце – це як міліція в Україні: творить що собі хоче, ганьбиться по повній програмі і навряд чи це усвідомлює. Серце – орган твоєї виконавчої влади, корумпований емоціями.
Справу з ним мати небезпечно. Але навіть у випадку своєї тридцять першої любові все відбувається за одним і тим самим сценарієм: мозок відключається, і ти, наче ж нормальна адекватна людина, починаєш завивать одну й ту саму пісню: творити таке, за що потім соромно і хочеться сказати "Це була не я, і хата не моя!".
Серце любить писати вночі по п'яній смс або приватні повідомлення у фейсбуці, і не дай Бог на ранок перечитати оте усе написане, бо ж у мозка відбулася евтаназія і ти не знала, що чинила. Іноді він все ж вмикається, щоб ти могла зрозуміти усю масштабність сумної ситуації, але потім знову вимикається. Це утопія. Замкнуте коло.
Серце любить довгі і беззмістовні розмови "за жизнь", які насправді не потрібні ні тобі, ні твоєму "ідеальному набору хромосом". Серце фанатіє від істерик, скандалів і з'ясування стосунків. Бо в цьому ж увесь кайф оцих беззмістовних закоханостей і придуманих почуттів. Це ж надихає.
Постає питання: чому ти і твій "ідеальний набір хромосом" не можете по-людськи любити один одного? Причин є безліч. Найголовніша, напевно, полягає в тому, що такі миттєві закоханості тримаються виключно на шаленій пристрасті. І це всіх влаштовує. Нікому не хочеться зрозуміти одну просту річ - що за видуманим тобою "ідеальним набором хромосом" схований великий і чужий внутрішній світ.
Вивчати і досліджувати цей чужий внутрішній світ – важка праця, яка потребує неймовірних зусиль і терпіння. Вона вимагає прийняти те, що той хтось, кого ти полюбила, живе за своїми правилами. Не за твоїми, ні. За своїми. І ти робиш вибір: бути або не бути. Людина по суті своїй дуже ледаче створіння, їй простіше не бути... Їй простіше начхати, пережити, забути і з часом знайти ще один "ідеальний набір хромосом". Це утопія. Замкнуте коло.
Що ж тоді робити? Що робити експресивним особистостям, які не можуть жити без ніагарського потоку стресів і почуттів?
Насправді все просто. Кожен з нас вирішує, чого він хоче. Хочете трагедій? Та ну на здоров'я, шукайте їх, нехай серце ваше робить евтаназію мозку. Хочете спинитися – спиняйтеся, але тоді вимикайте емоції і вмикайте мозок.
Кохайте, але пам'ятайте про той великий і чужий внутрішній світ, що схований за кожним "ідеальним набором хромосом", він зі своїми полями, гаями, а у когось з морями, і в ньому немає місця для ваших правил. Ви або приймаєте свою закоханість як одну й назавжди, і тоді починаєте довго та нудно працювати, або одного дня гупаєте дверима і йдете далі, забувши усе, як страшний сон.
Ви ж самі знаєте, чого хочете, справді. Потрібно лишень не боятися наважитися запитати себе: чи комфортно вам нині в такому порядку речей і почуттів? Якщо так – то не треба битися крильми об скло, якщо ж ні - крокуйте далі. І пам'ятайте, утопію і замкнуте коло можете розірвати лише ви. І кохайте – адже це прекрасно!)
Текст надруковано в блозі Оксани Шаварської для ТСН