Бійка в Одесі під час концерту співачки Ані Лорак не варта того шуму, який довкола неї здійнявся, передусім - у соціальних мережах. Права Марія Бурмака, написавши в себе на сторінці: "Концерт Ані Лорак в Одесі – це не найголовніша біда зараз і врешті лежить в площині уявлень про моральність її і власників нічного клубу", та наголосивши: "Ані Лорак – не причина, а наслідок інформаційної політики України, наслідок ставлення українських медіа до українських музикантів. Де тоді пікети і претензіі до телеканалів і ФМ радіостанцій?" Справді, присутність актуальної україномовної рок- та поп-музики фіксується лише на спеціалізованих фестивалях, в ротаціях вітчизняних теле- та радіостанцій їх нема або є по-мінімуму.
З іншого боку, радник голови МВС Артем Геращенко заявив: люди мають право слухати Ані Лорак. У тому числі - на концертах. Проте інші громадяни мають таке саме право висловлювати громадянську позицію, пікетуючи ці самі концерти. Наголошую від себе: роздратували не пісні вродливої Кароліни. Вони не можуть ані роздратувати, ані привабити. Може, я чогось не знаю, але за два десятки років творчої діяльності цю співачку впізнають здебільшого як модель. Справді вродлива, яскрава молода жінка рекламує шоколад, мобільний зв`язок, різні торгові бренди. Хтось може наспівати її фразу з давнього рекламного ролика про "бажання смак, "Корону". І небагато знайдеться меломанів, спроможних наспівати хоча б одну пісню.
Можна й треба сперечатися, але беззаперечних хітів Ані Лорак за весь час своєї естрадної кар`єри не народила. Це я про беззмістовність спроб знайти в текстах її пісень антиукраїнський, як і будь-який інший смисл. До того ж вона не належить до тих, кого можна назвати нині суспільним авторитетом чи хоча б кумиром молоді. Хіба що дівчата часом мріють бути схожими на Кароліну зовні, а хлопці, ймовірно, бачать її в еротичних снах. Немало. Але - все.
Та з чим неможливо погодитися сьогодні - так це з діями міліції в Одесі. Власне, якби силовики не пустили кийки в роботу, скандал вийшов би меншим. Антон Геращенко надав міліціонерам такі права. Проте громадяни ще не забули ані Майдану, ані катованих активістів у міліцейських відділках, ані тітушок, котрих міліція прикривала й покривала. Більше того: людям ще болить Врадіївка, вбивство студента Ігоря Індила, згвалтований міліцейським кийком чоловік у Донецьку під час Євро`2012 та інші, менш відомі, але не менш ганебні факти з життя та діяльності української міліції.
До речі, як громадянин не можу поголитися з наміром Президента України дати в перспективі амністію "беркутівцям", котрі спокутують провину за пущену ними на Майдані та довкола нього кров своєю власною кров`ю на фронті. Воювати за свою країну - не відбуття покарання в штрафбаті, а обов`язок. Повертати після війни вчорашніх "беркутів" назад не можна.
У конфлікті на пляжі "Ібіца" в Одесі силовики повинні були стати живим щитом між сторонами конфлікту. І так, так - мовчки терпіти все, що відбувається довкола. Хай по них кидають, чим завгодно. Реагувати не можна. Натомість допустити бійки - так само не можна. В цьому - завдання правоохоронця. А бити людей до крові - звичка силовика.
Тому в локальному одеському скандалі довкола нічого не значущого концерту вся провина передусім лежить не на сторонах конфлікту, а на міліції. Яка його допустила. Чоловікам у формі найперше треба повернути до себе довіру українців.