У Google почалися проблеми. Спочатку в Великій Британії донарахували податків на 185 мільйонів доларів, потім у Франції - на один мільярд євро, а тепер вже й в Італії — на 200 мільйонів євро. На думку влади, міжнародна корпорація ухиляється від оподаткування, використовуючи податкові юрисдикції з різним рівнем податкового тиску.
Однак, це дещо спрощений підхід до проблеми. На нашу думку, до оподаткування послуг, що надаються Google, Facebook, "Яндекс" та їм подібними не можуть застосовуватися старі, існуючі нині підходи. Адже йдеться про абсолютно новий ринок, який не вписується у звичні рамки. Усі усталені поняття в оподаткуванні викривляються до невпізнання призмою інтернету, що робить неможливим їх застосування в теперішній формі.
Візьмемо, наприклад, найпростіше - "місце поставки послуги", - поняття вкрай важливе для оподаткування непрямими податками. Як визначити його у випадку з постачальниками інтернет-послуг? За місцезнаходженням постачальника? Тоді країни-джерела походження доходів не будуть отримувати справедливого доходу від їх оподаткування. За місцезнаходженням замовника послуг? Тоді яким чином здійснюватиметься адміністрування податку, якщо споживач є фізичною особою, а міжнародна корпорація розташована за кордоном? За місцем оплати? Отримання платежу? Очевидно, що однозначна відповідь відсутня.
Тепер об'єкт. Що слід оподатковувати? Усе те, що має цінність, права на що переходить в межах Інтернету, все те, що оплачується, обмінюється. І тут Інтернет надає нам величезну кількість нових об'єктів, які не вписуються в стандартні рамки, яких до Інтернету і поза Інтернетом просто не існує. Спроба втиснути їх у стандартну парадигму товарів-послуг, хай навіть і без загальної пооб'єктної деталізації, наперед приречена на провал.
Ще одна проблема - проблема податкового контролю. Вона виходить за межі податкового адміністрування. Адже контроль над інтернетом - мрія будь-якого диктатора, який себе поважає - може і буде використовуватися не з метою оподаткування. Але без такого контролю - як перевести переважно чорний ринок інтернет-послуг в біле поле? Завдання на межі юриспруденції і IT-технологій.
Наразі вирішення всієї проблематики оподаткування послуг у інтернеті лежить у площині синтезу IT-технологій і правових норм. Такого вирішення зараз немає. І я переконаний, що всі країни однаково зацікавлені в тому, аби винайти і впровадити справедливу та необтяжливу схему оподаткування руху матеріальних цінностей в інтернеті.
Однак поки ця задача вирішується, пропоную повернутися на нашу українську грішну землю. Або вірніше в український грішний інтернет-простір.
Щоб визначити ступінь контрольованості операцій в мережі, достатньо скористатися послугами Facebook з просування поста на вашій сторінці. Платіж з вашої картки можна здійснити негайно і без сплати податків. Хоча згідно нашого податкового кодексу місцем надання таких послуг є місце вашого проживання, а отже територія України. Тобто операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. То чи повинна компанія, що надає таку послугу, не лише зареєструвати на нашій території представництво, а й зареєструватися платником цього податку? Facebook не має представництва ні в Україні, ні навіть на пострадянському просторі. Модерування української частини ресурсу здійснюється в Дубліні, тобто на території, яка передбачає пільгове оподаткування. Як, до речі, і у випадку з Google. Про це Марк Цукерберг прямо повідомив нашому Президенту, який гостинно запропонував йому відкрити офіс в Україні. Іронія полягає в тому, що Петро Олексійович мав на увазі розвиток ще одного американського демократичного інституту в Україні, а Цукерберг, як і всі американці, банальні гроші, які його ресурс економить, ухиляючись від оподаткування у нас.
Водночас проблема має й інший аспект: адже операції українських компаній з надання тих самих рекламних послуг через інтернет іноземним користувачам не повинні обкладатися податками в Україні, оскільки такі послуги будуть вважатися наданими не на митній території України. Додамо, що платежі міжнародним корпорація можуть бути також об'єктом оподаткування на репатріацію як дохід від розважальних послуг, наданих на нашій території.
Facebook лише приклад. Насправді подібна логіка правозастосування стосується однаковою мірою й до інших подібних ресурсів, незалежно від країни їх реєстрації. Платежі від українських споживачів, зазвичай, йдуть іноземним корпораціям у валюті безпосередньо за кордон. Насправді, йдеться про досить серйозне джерело поповнення бюджету, особливо виходячи з перспектив розвитку цього ринку.
І, як видно з викладеного вище, хоч наше законодавство, м'яко кажучи, далеке від симбіозу правових норм та IT-технологій, воно цілком може стати нормативною основою для пред'явлення не найбіднішим платникам податків вимог про сплату податків. Прямо зараз, без будь-яких доопрацювань. Може, але не стає.
Чому ж мовчить Державна фіскальна служба? Тим більше, що всі компанії-неплатники є публічними компаніями, багато з яких котируються на біржі і за визначенням не можуть приховувати інформацію від перевірки. Можу припустити проблеми з отриманням інформації про доходи з російських компаній, хоча й тут доходи теоретично можна встановити через Національний банк України. Однак у американців таку інформацію запитати можна доволі просто. І це буде так демократично і по-американськи - надати інформацію про доходи, отримані з України. Ось вона - прозорість бізнесу в дії. Бізнесу, який за визначенням не може ухилятися від оподаткування, не сплачуючи в бюджет не найбагатшої країни Європи.
Звісно, витискати останнє із залишків вітчизняного бізнесу простіше й зрозуміліше, ніж вступати в конфлікт з величезними міжнародними корпораціями. Тим більше, що бубновий інтерес в даному випадку, м'яко кажучи, не витримує критики. Однак, навіть заради спортивного інтересу і професійної гордості, взяти та й донарахувати кількасот мільйонів доларів міжнародному ухильнику, за позитивним прикладом європейських колег - хіба не стимул посидіти пару ночей над грамотним юридичним обґрунтуванням?