Ґвалтівники, маніяки, сталкери, жорстокі чоловіки, ексгібіціоністи й інші онаністи, які роблять жіноче (насамперед) життя пеклом, теж є жертвами насильства.
Думаю, навіть ще нещаснішими. Бо ми все життя мучимося зі своїми травмами, вчиненими ними, намагаючись їх у певний спосіб подолати, усвідомити й опрацювати, а вони – ні.
Читаючи сьогодні жахливі історії, може скластися враження, що це якісь бездушні машини насильства, прибульці з якихось інших планет, автомати.
Але ні. Вони звідси – сусід, однокласник, співробітник, попутник у поїзді, двоюрідний брат, вітчим і бозна-хто ще.
Можна скільки завгодно шукати причини в якихось культурних установках (патріархат/совок), генетиці, особливостях виховання та стереотипах поведінки і можна їх там знаходити.
Але найважче – визнати те, що вони також жертви психологічного і фізичного насильства. Передусім. Наважуся навіть припустити, що такі люди слабші за своїх жертв.
Хтось теж колись їх скривдив. Припускаю, що, можливо, ще сильніше, ніж вас. Але весь жах ситуації в тому, що вони не просто не здатні звільнитися від завданих їм травм, а й навіть неспроможні їх зрозуміти й усвідомити.
Десь так само, як тупа людина нездатна усвідомити свою тупість. У неї нема інструменту.
Чому вони перетворюються на машини насильства? Тому що вони позбавленні найвищого дару – усвідомлення.
Погляньте на Путіна. Він теж з нашого життя. Закомплексована посередність, яка потрапила в систему закомплекованих посередностей, яка не усвідомлює себе як система закомплексованих посередностей, і очолила її.
Чому він задовольняє своє суспільство? Тому що це суспільство неусвідомленої травми, яке перетворило свою травму на предмет гордощів. Кат – це вічна жертва, зомбі, невільник своєї слабкості. І він не здатен у житті ні на що, крім одного – роздувати свою травму і множити.
Тому рятунок перед усім цим – свідомість і усвідомлення.
Гідна подиву ваша чесність і відкритість, дорогі друзі. Знімаю віртуального капелюха.
Джерело