Легалізація бурштинової мафії

Сьогодні майже кожного дня в новинах з”являється інформація то про затримання великих партій незаконно здобутого бурштину, то про причетність до цього тіньового бізнесу корумпованих місцевих посдовців, то про масові бійки між бурштиновими старателями.

 

Так чи інкаше незаконний видобуток бурштину стабільно створює топ новини, якими народу дають зрозуміти: “проблема існує і з нею наполегливо і неухильно бореться держава”.

 

І це не перший випадок, коли держава починає боротися з тим, що побороти в принципі неможливо. Можна тільки врегулювати. При чому на умовах, які вже склалися в цій “галузі”. Якщо почати вигадувати щось своє, а не класти дорогу, там, де вже давно є проторений шлях, вся ця мафіозна історія буде продовжуватися безкінечно.

Адже, що б не заявляли правоохоронці та відповідальні особи з Мінекології, Мінекономіки та місцеві влади, доки бурштин залишається незаконним – доти він є надзвичайно корупійно вигідним. Бо це – золота жила для хабарів.

Сьогодні кілограм бурштину коштує близько 10 тис. дол. США. Україна є одним з європейських лідерів за запасами бурштину. Українські компанії, які мають державні ліцензії на видобуток бурштину, щорічно видобувають близько 4 тон цього мінералу.

Проте реальний тіньовий видобуток бурштину сягає від 120 до 300 тон  на рік. Справжню цифру не знає ніхто. Приблизний загальний річний дохід на цьому ринку складає до 300 мільйонів доларів.

І на цьому годуються всі: від компаній, які мають ліцензію на його офіційний видобуток, до правоохоронців, які “кришують” нелегальний бізнес разом з криміналітетом.  Показові виступи з “затриманням” яких ось чиновників середньої руки на бурштинових справах - ні що інше, ніж розборки “між своїми” на цьому ринку. 

В МВС розповідали, що після втечі Міністра внутрішніх справ Захарченка, сполошені посадовці МВС повикидали на смітники панно вагою в десятки кілограмів бурштину. І водії МВС збиралися на цих смітниках під час “очікування босів” та видовбували бурштин з картин.

Однак викинули далеко не все. Досьогодні майже в кожному “високому” кабінеті МВС, Генпрокуратури та інших правоохоронних органів стіни украшають ікони та пейзажі з цього напівдорогоцінного “каменю”.

 Після проголошення Президентом Порошенко ”боротьби з незаконним видобутком бурштину” ситуація на тіньовому ринку навіть пожвавилася.

Адже теорією протидії корупції є заборона створювати так звані “горлишки пляшок” – тобто встановлювати штучні обмеження та заборони, зупиняти видачу ліцензій, які призводять до того, що законна за суттю діяльність перетворюється нанезаконну, а значить таку, що може підтримуватися виключно за рахунок корупції.

І саме це зробило Міністерство екології: зупинило відачу ліцензій на видобуток бурштину влітку 2015 року “за дорученням Президента”, “на час розробки прозорого механізму регулювання діяльності з видобутку та реалізації бурштину".

Невідомо чим керувався Президент: порадою “фахівців”, які мають відношення до тіньового бурштинного бізнесу, чи вирішив дати таке доручення сам, але це ще більше занурило ринок у тінь. 

При цьому Міністерство екології також заявило, що ситуація має бути вирішена прийняттям законопроекту, внесеного на розгляд Верховної Ради у 2014 році житомирським народним депутатом Розенблатом,  Коростенським Арешонковим та іншими, який встановлює “прозорий механізм видобутку та реалізації бурштину”.

 І поки вже два роки Верховна Рада приймає “прозорий механізм” врегулювання бурштинового ринку, його видобуток та контрабанда з території України набули рекордних масштабів. “Випадково” цьому допомогла ситуація з збанкрутінням чотирьох з шести компаній, які мають ліцензію на видобуток бурштину в Україні.

“На диво” ці компанії виявилися державними. Дві інших – приватні. Чомусь саме державні компанії “не витримали” прибуткового бізнесу та зупинили роботу. Нагадує ситуацію з Укрнафтою, яка є збитковою при прибуткових спільних підприємствах з приватним партнером. 

Отже, насьогодні на ринку України офіційно працюють лише “два приватних гравці”, офіційний видобуток яких є не досить суттєвим. На “іншому боці бурштинного поля” – народ України, який платить до 75 відсотків за “кришування” незаконного бізнесу криміналу, правоохоронцям та владі. 

Основні запаси бурштину України зосереджені, насамперед, у лісах на території Рівненської, Житомирської та Волинської областей. Території є такими, що без виставлення кордонів та спостережувальних вишок відслідкувати нічних копателей практично неможливо.

Копають у лісі. Працюють з найпростішою саморобною технікою – мотопомпами, які переробляють з движків від Volkswagen чи Mercedes. На ринку такий движок коштує 600–800 доларів. Ще 200–300 доларів потрібно, щоб переробити його на мотопомпу. Один кінець пожежного рукава припаюють до мотора, другий кінець встромляють – у воду (став чи потічок).

Помпа качає поду і під тиском вливає її у розкопані старателями ями. Бурштин легший за воду, тому спливає наверх, де його підбирають сітками. Середній розмір каменю– від 100 до 400 грамів. Якщо тарпляються великі, їх вартість може сягати 40 тисяч доларів США.

Трапляються і зовсім рідкі - наприклад з доісторичними жуками в них - тому значно і дорожчі. Проте в будь-якому випадку група із п'яти старателів намиває за ніч до 10 кг бурштину – 100 тисяч длоларів США на ринку.

Старателі – організовані за допомогою кримінальних ватажків. Ділянки лісу зарезервовані під бригаду. За безпекою стежать інформатори на вишках.

Тепер питання: можна з цим боротися?

 Що до відповідальності, то штраф за незаконний видобуток бурштину становифть від 8500 до 13 600 грн. У нелегала конфісковують як бурштин, знайдений при ньому, так і знаряддя видобутку.

Нещодавно Верховна Рада внесла зміни до статті 240 Кримінального кодексу щодо посилення відповідальності за незаконний видобуток корисних копалин  якщо людина добувала бурштин на заповідній території-покарання - від трьох до п'яти років обмеження або позбавлення волі. В будь-якому випадку ризик - не співмірний з доходом. 

 Та і боротися з тіньовим бізнесом обмеженнями - ще одна класична помилка, описана фахівцями з нормотворення ще по “сухому закону" в Америці початку ХХ століття. Немає сенсу. Тільки годує корупцію. 

 І ще одна деталь: приватні старателі копають породу на глибину в середньмоу 2-5 метрів, хоча бурштин залягає на глибині до 10-ти метрів. На більше не вистачає техніки. Але вартість одного екскаватора для промислової добичі – пів мільйона доларів США.

При цьому технологія видобутку інша - внаслідок такого добуваня промивати породу потрібно на спеціальному обладнанні, яке коштує ще стільки ж та більше. Тобто промисловий видобуток за собівартістю НІКОЛИ не зрівняється з кустарним.

І тепер ще одне питаня: а навіщо з цим боротися?

Навіщо в країні, де надра – є власністю народу за Конституцією України, не давати цьому самому народу чесно заробляти на їх розробці при тому, що більшість населення у поліських регіонах живе за межею бідності.

І хоча бурштин “піднімає села”, люди вкладають швидкі гроші в дорогі автівки та будинки, основний прибуток від його незаконного видобутку йде не на розвиток регіонів, а в приватні кишені посередників та корупціонерів.

Хоча знову-таки: азбука, відома по арабським еміратам: корисні копалини не вічні. Стратегічно частку грошей від них треба вкладати в розвиток регіону та створення робочих місць на інших видах бізнесу.

Однак “держава” в особі посадовців не хоче випускати ситуацію з-під контролю нетільки з точки зору регулювання, але й з точки зору направлення прибутку від видобутку бурштину. 

До Верховної Ради було подано два проекти законів про врегулювання ринку бурштину.

В цілому боролися дві концепції: контролювати видобуток бурштину монопольно через державу чи монопольно через комунальні підприємства, створені місевими радами. Остання модель закріпила б усталену практику, проте саме в корупційній її частині.

Адже саме місцева влада як правило і має відношення до  “тіньових наділів бурштину”. На останній концепії наполягав проект закону Розенблата та Арешнокова.

 Проте в Раді їх прийнятий в першому читанні законопроект набув докорінних змін, і наразі він знаходиться десь “проміж двох” монопольних моделей.

То що становить цей законопроект? І, головне, в чиїх інтересах він проводиться?

З самого початку тексту законопроекту стає зрозумілим: закон пропонується прийняти “заплутаний”. І лозунгу першому: “прозорість” - він явно не відповідає. 

 Проектом передбачено, що суб’єкти господарювання набувають право користування бурштиноносними надрами на підставі спеціального дозволу (ліцензії)  за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених законодавством (!).

Серед таких випадків, коли конкурс не потрібен, проект визначає: отримання суб”єктом господарювання спеціального дозволу на видобування бурштину із залученням до видобування старателів (тобто тих самих копателей, які сьогодні добувають його під контролем криміналу та місцевої влади), а також якщо протягом 30 днів з моменту на ділянку надр, щодо якої подана заява, не надійшли заяви від інших претендентів. 

Які тут корупційні складові: по-перше без конкурсу отримувати дозвіл на видобуток бурштину плануть ті, хто вже незаконно контролює приватних старателей - тобто криміналітет та місева влада. Не найкращий варіант узаконення мафії. Адже узаконювати потрібно тих, кого вона використовує - населення поліських регіонів (або “старателей”) .

По-друге, конкурс не потрібен, якщо протягом 30 днів не “зіткнуться” дві та більше заявки на одну і ту саму ділянку. І тут проект дає чудову формулу для порядку оприлюднення інформації:  “Приймання заявок на укладення договору про видобування бурштину здійснюється протягом 30 календарних днів з дня розміщення оголошення на веб-сайті суб’єкта господарювання, який має намір отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування бурштину, або (!) з дня опублікування оголошення в місцевому друкованому засобі масової інформації”.

Тобто, якщо яка сь компанія “Рога і копита”, на своєму веб сайті, про який ніхто не знає, напише, що вона має намір добувати бурштин на певній ділянці та подасть цю інформацію дозвільному органу, через 30 днів після такого оголошення (дату якого важко простежити), їй нададуть дозвіл без конкурсу. І оголошувати це додатково в засобах масової інформації (які також мало хто читає) зовсім не потрібно. Адже проект каже “або”. 

Красива і дещо наївно проста корупційна норма. 

 В будь-якому випадку законопроект створює переваги місцевій “бурштиновій мафії”.

 Далі здивування викликають терміни, на які пропонується надавати дозволи:

"п’ять років — на геологічне вивчення; двадцять років — на видобування бурштину". Тобто землі, які потрібно постійно відновляти та підтримувати у екологічно безпечному стані, адже вимивання грунтових вод може почати спричиняти обвали та загрожує екологічною катастрофою, - пропонують віддати приватним структурам на терміни, які в 5-10 разів перевищують ліцензії на подібні видобувні галузі.

       І ще більш дивним є розмір оплати за надання надрокористувачу ліцензії, який “дорівнює вартості робіт з рекультивації порушених внаслідок видобування бурштину земель щодо цієї ділянки бурштиноносних надр”.

         Хвилинку! Тобто ділянку ще “не порушили”, ніхто не знає наскільки глибоко буде залягати цінна порода, які саме наслідки, в тому числі еконлогічні, виникнуть протягом двадцяти (!) років, і вже заздалегідь за це встановлюється плата? Цікаво. Вона буде встановлюватися “за домовленістю”?

Навіть під час будівництва будинку кошторис, як правило, виростає в півтора- два рази. А тут - підземні роботи, порушення лісу протягом двадцяти (!) років -і хто сь встановить ціну заздалегідь?

До того ж її за проектом не одержує місевий бюджет. То звідки в ньому візьмутся гроші на поновлення земель? Чи буде як в Закарпатті з порушеними лісами? Коли змиваються цілі села?

 В пооекті містяться і інші цікаві корупційні норми, які дозволяють певним особам увійти в долю до будь-якого проекту бурштинного видобутку, як наприклад, з геологічною інформаіцєю, яка з одного боку має бути у вільному доступі, але якщо не є державною, то є “товаром” і оде бути внесена до статутного фонду.

 Тепер щодо “неупередженості” проекту. Законопроект виписаний так, щоб практично “задовольнити усі зацікавлені владні структури”:

“Надання бурштиноносних надр у користування для видобування бурштину погоджується надрокористувачем із:

1) обласною радою, на території якої розташована ділянка бурштиноносних надр;

2) структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища;

3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду”.

І це не все. “Надра у користування надаються надрокористувачам без гірничого відводу”. Здавалося б “чому”? Відповідь знаходиться через кілька статетй нижче:

“ Гірничий відвід для розробки родовища бурштину надається надрокористувачу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, згідно з проектом гірничого відводу”.

При цьому 

“4) Обласна програма геологічного вивчення бурштиноносних надр  погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

5) Роботи, пов’язані з видобуванням бурштину на землях водного фонду, проводяться на підставі погодженого територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. 

Тобто мало того, що надрокористувач має пройти по черзі кілька інстанцій, кожна з которих потенційно вимагатиме хабар, так і місцеві влади мають погодити програми з кількоми центральними установами.

Отже законопроект Розенблата та Арешенкова задовольняє “майже всі владні структури - і місцеві і центральні”. 

І знову такий підхід є класичним прикладом провокації корупції. Адже правильним вважається створення політики “одного вікна”. Коли суб”єкт господарювання не “бігає” за різними державними органами, з клопотаннями надати десять дозволів на одне і те саме, і коли кожний може “вставити палки в колеса” для одержання хабаря, а подає всі документи одному органу, який погоджує всі питання. Не в данному випадку.

Однак, головне питання: чи задовольняє проект населення – тих самих старателей, які стоячи по горло в воді видобувають бурштин руками та сітками?

“За користування старательською ділянкою відповідно до умов договору про видобування бурштину старатель сплачує:

1) щоквартальну плату, що обраховується як відшкодування надрокористувачу витрат на внесення рентної плати за користування надрами;

2) плату за виконання надрокористувачем робіт з проведення рекультивації порушених внаслідок видобування бурштину земель, що встановлюється договором про видобування бурштину;

3) щомісячну плату, що обраховується як відшкодування надрокористувачу витрат на сплату плати за землю за земельні ділянки для здійснення старательської діяльності”.

 Тобто старателі фактично попадають в “рабство” до приватних структур, які мали нагоду одержати дозволи на розробку бурштинної ділянки, і оплачують їм не тільки всі фактичні росходи, але й більшу частину прибутку. Тим більше, що нііяких меж щодо розміру оплати такому “рабовласнику” старателями  закон не встановлює.

 Як і не встановлює прозорий порядок продажу добутого бурштину. Адже не зважаючи на те, що його пропонується продавати на бурштинних біржах, з моменту його видобутку до його реалізації в проект закладено достатньо “дир”, які дозволяють бурштин безконтрольно пересувати.

Не кажучі вже про те, що очевидно, що з”являться і фальшиві пломби і занижені показники добичі.

Отже в цілому законопроект “допотопний” з точки зору сучасних тенденцій зконотворчості та протидії екорупції і є, по суті, “печворком” – в якій внесли свої бажання всі по черзі зацікавлені особи. 

 По суті ж: чи дає законопроект вирішення головних завдань:

1)   Забезпечення прав старателей;

2)   Контроль держави за кількістю видобутого бурштину;

3)   Забезпечення відновлення земель, пошкоджених його видобуванням?

 Проста відповідь: ні.

 На те, як це забезпечити відповідь дають самі “бурштинники”:

 Перше: до моменту кустарного освоєння земель не має сенсу в їх промисловій розробці. Дешева собівартість добичі за допомогою мотопомп робить недоцільним використання важкої техніки і не перекриє тіньовий бізнес, в якому передусім будуть зацікавлені ті, хто одержіть дозвіл на розробку бурштинових ділянок. Їм дешевше буде найняти “чорних копателей”, аніж купувати дорогу техніку.

Отже спочатку потрібно давати можливість населенню відпрацювати територію, а потім оголошувати конкурс на її промислове доопрацювання.

Чи можна в такі відносини впускати приватних гравців? Бажано ні. Адже "як не крути” контроль за державними компаніями більший, ніж за приватними. Саме тому в нас кожна державна компанія намагається створити спільний бізнес з приватними бізнесменами та через них вимити прибуток. З сотнею приватних старателей таке неможливо. 

Якщо кільком державним компаніям дати можливість залучити приватних старателей чи їх артелі за принципом “щоденної оплати вхідного квітку та жеребкування, а бурштин після його пераквірки гемологами на місці пломбувати та зберігати до моменту проведення біржових торгів, самі старателі будуть зацікавлені в тому, щоб держава не зменшила фактичну кількість їх бурштину та не знизила ціну на нього.

Державні компанії-оператори кращі ніж місцеві комунальні і тому, що саме місцева владна “мафія” наразі контролює незаконний видобуток бурштину. І у випадку створення нею ж комунальних бурштинових компаній, корупційний зв”язок збережеться. І на усталенх зв”язках і методах буде легко продовжувати ухилятися від чесного обліку бурштину.

Да і зацікавленість місевої влади у цьому бізнесі має полягати лише в одержанні коштів на поновлення земель. Отже, якщо місевий бюджет буде одержувати частину коштів від видобутку бурштину, місцева влада стане додатковим контролером державної компанії - оператора. Разом з населенням.

 Друге: розподіл прибутку за словами бурштинників буде чесним на рівні 50/50 між старателями та  державою. Все одно сьогодні копателі одержують близько 25 відсотків того, що добувають. З цих 50 відсотків держава може направляти місцевим бюджетам на майбутнє поновлення земель та їх рекультивацію половину. І це також буде достатнім для покриття затрат. Місцева влада на ці кошти мала б поновити ландшафт.

 І (третє) тільки після відпрацювання територій, можна допускати до їх промислової розробки крупних гравців, якими скоріше за все виступять іноземні інвестори, що вже мають відповідний досвід та техніку. Тим більше, що під слоєм з бурштином ще можна добувати гравій та інші породи.

 Отже  першому випадку (створення державних операторів, які працюватимусть разом з населенням чи громадами) ніякі ліцензії не потрібні. А в другому їх має видавати ОДИН орган. І на 5 років. 20 років на бурштинових ділянках розробникам робити не має чого. Хіба що “пережити” кілька влад та уникнути обов”зку поновити землю в районах, які і так зазнали достатньо екологічних катастроф.

І в тому порядку, що пропонують самі бурштинники, все буде просто і зрозуміло. І буде мало корупційних можливостей. Адже навіщо, якщо можна чесно добувати бурштин.

 Питання лише: кому це потрібно крім населення бурштинових регіонів?