Між нами має бути тільки правда

Я був першим українським журналістом, що офіційно переступив поріг штаб-квартири ОУН у Мюнхені.

 

Інтерв'ю, яке я взяв у голови ОУН Слави Стецько було першим таким матеріалом за всі роки існування української радянської і пострадянської преси.

 

Пишу це не для того щоб похвалитися своєю сміливістю або майстерністю. Це вже був час змін і я нічим не ризикував. Я взагалі не вважаю, що робив у своєму житті якісь сміливі вчинки.

 

Тільки правильні. І цей вчинок також був правильним. Хоча, звісно, для публікації цього інтерв'ю мені доводилося долати опір не тільки у власній країні, але і у середовищі української ліберальної еміграції.

 

Мої друзі з її грона вважали, що з бандерівцями нема про що говорити. Тим більше єврею, який має загиблих під час Голокосту родичів.

 

А я вважав, що навпаки, є про що говорити, Тим більш єврею, який вважає себе переконаним прихильником концепції створення власної національної держави.

 

Інтерв'ю із пані Славою виявився напрочуд цікавим і було успішно опубліковане на шпальтах газети "Молодь України". Але як завжди буває, було те, що не увійшло до тексту публікації.

 

 

На початку нашої розмови пані Слава дістала з шафи грубу теку, у якій містилися матеріали співпраці ОУН із державою Ізраїль.

 

Я був здивований цим жестом і нагадав співрозмовниці, що прийшов до штаб-квартири ОУН насамперед як український журналіст, а не як представник єврейської громади.

 

На що пані Слава відповіла мені, що бажає щоб між нами все було ясно із самого початку. Що у нас спільні друзі і спільні вороги і між нами має бути тільки правда.

 

Я й досі вважаю цю тезу соратниці Степана Бандери і Ярослава Стецька абсолютно переконливою. Як і шанований мною Президент Реувен Рівлін я вважаю себе політичним спадкоємцем Володимира Жаботинського, що шукав співпраці між євреями і українцями у трагічні роки початку ХХ сторіччя.

 

Як і шанований мною Володимир Вятрович, я вважаю себе спадкоємцем тих українських державників, хто усвідомлював важливість побудови Української держави із власною політичною нацією. 

 

Не тільки у наших народів, але й у наших держав, які, на щастя, тепер є, спільні друзі і спільні вороги. Нам нема чого більше ділити. Саме тому між нами може бути тільки правда.