Перепрошую, але це настільки очевидно, що аж ніяково писати: спроба в розпалі геноциду вмовити жертві геноциду почуття вини за чорний гумор на адресу країни-ката є класичною, підручниково чистою ІПСО з віктимблеймінґу. (Так, цьому вчать; так, це давно й докладно розроблена політтехнологія, не буду повторювати тут те, що вже 100 раз писала — і в "І знов я влізаю в танк", і в "Найдовшій подорожі".)
І так, мені особисто дуже прикро, що до тих гебнючих мальчіков-з-"маленькою-культурою"-в-трусіках, які оперативно "включілісь в работу", щоб вам, не дай Біг, трошки не попустило (і справді перевели масовий "акулячо-солдатський гумор" наших мереж у режим пів-обурення, пів-виправдання, куди менш корисний для психічного здоров'я воюючого суспільства!), долучилася наша Нобелівська лавреатка. (У неї була прекрасна Нобелівська промова, яку я не раз цитувала в публічних виступах.) Що ж, не всі витримують випробування мідними трубами. Жаль, дуже жаль.
Не всі витримують випробування мідними трубами. Жаль, дуже жаль
Читайте також: ІПСО "с особым цинизмом"
Зате який досконалий інструмент отримало українське суспільство, щоб блискавично розрізнити "своїх" і "чужих", не множачи сутності — на суто емоційному рівні!
(Бо, так — той, хто в мить, коли ви, перебуваючи всередині катівні, забуваєтесь полегшеним сміхом, зараз же мчить до вас з криком "нє смєть!" - це не друг вам, хоч би скільки запевняв у протилежному, — це вохра, ворожий "психологічний наглядач"-аб'юзер, — і для вас, з погляду вашої безпеки, не має жодного значення, чому і як він на такій роботі опинивсь: хто б то не був - "давайдосвіданія"!)
Дай нам Боже всім сили й розважливости.
Про авторку. Оксана Забужко, письменниця
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.