Буде тобі, враже, так, як відьма скаже

Так ніби в інших народів було все не так. Дорікали самі ж українці, яким погано викладали в школі літературу свого народу, а історії не викладали взагалі. Серед них було і є багато таких, що прогинаються перед усім іноземним, а все рідне для них третьосортне. Про це вже казано і переказано, але несподівано знайшовся дуже поважний аргумент проти подібних звинувачень – українська демонологія. Якщо ви її ніколи не студіювали, то вам буде тяжко утвердити свою національну ідентичність. А іноземцям ви не зможете пояснити, чому українці єдині не бояться путіна і росіян з їхньою гнилою імперією й сміються над ними.

Перше, на що звертаєш увагу, це те, що в українців відсутнє поняття Абсолютного Зла і вони не можуть його прийняти як щось таке, чого ніколи не можна перемогти остаточно. Тим часом кожен голлівудський хорор ніколи не закінчується повною перемогою, диявольське насіння неминуче проросте знову в другому сезоні. Натомість в українських легендах і казках добро завжди тріумфує, а зло долають розумом та кмітливістю. Я з дитинства пам’ятаю приказку: "Нема такого зла, щоб на добре не вийшло". Хіба це схоже на примирення з долею? Ні. Людина використає свою невдачу собі на користь, або невдача виявиться  менш болючою, ніж тимчасова удача. Якось мій дідо їхав кіньми й раптом побачив, що на одному коні всівся собі наш місцевий демон – Чоловік в чорному костюмі з блискучими ґудзиками. Коні втратили всю силу, бо на них звалився важкий тягар. Через кілька днів вони померли. Для нашої родини то було велике горе, бо дідо ще й був кавалеристом у Першій світовій і вмів доглядати коней. Але зате його викреслили зі списку тих, кого вивозили до Сибіру, бо він перестав бути заможним. Виходить, нашу родину врятувала нечиста сила. А хтось отримав урок, коли гроші на халяву перетворились на сухе листя, і взявся за розум. Кожна магічна трансакція обертається проти того, хто її замовляє. Це ми знаємо, але якщо німецький Фауст підписує угоду з дияволом кров’ю і навіть гадки не має, що диявола можна перехитрити, то український характерник перехитрить самого Люципера й не віддасть йому свою душу. І навіть у пеклі дошкулить чортам так, що ті самі його виженуть.

У нас є величезний пласт літератури 19-першої половини 20 ст., написаний на основі містичних вірувань народу, який аж іскрить гумором, починаючи з Квітки-Основ’яненка. Ще Тадей Рильський відзначив, що українські чорти зовсім не страшні й трохи тупуваті. Щобільше, вони симпатизують українцям і допомагають їм захищати  свою землю, бо це їхня земля також. Якщо українці здатні перехитрувати Смерть, а не йти за нею в понурому хороводі – улюблений сюжет середньовічних богомазів, то з якого лиха їм боятися нікчемного путіна? Пам’ятаєте, як українські вболівальники заспівали пісеньку про путіна і та розлетілася по всьому світу? То була магія, і магія розлита повсюди.  Зло можна висміяти, принизити, бо воно ніщо проти Божественної міці, проти народу, який бореться за власну свободу. У найтяжчі хвилини, коли на Київ ішли танкові колони ворога, коли обстрілювали наші міста, в Інтернеті з’являлись меми й ми сміялись, ділячись ними як шматком хліба. Ми не збирались віддавати ворогу ні шматка своєї землі, хоча вороги та іноземні політики уже розшматували карту України. Ми вірили в перемогу, коли в неї не вірив ніхто, і не дивились на таймер, який для нас уже поставили. Я впевнена, що кожен з нас готовий був підписати угоду з дияволом, аби лиш перемогти. І всі наші чорти, вовкулаки, упирі, відьми, русалки й чугайстри  були на нашому боці. Двовір’я – це велика річ. І та бабуся, яка ставила в церкві свічки одну святому Миколаю, а другу чортові, була дуже мудрою, а не темною і неосвіченою. "Всюди треба приятеля мати",- пояснила вона свій вчинок. 

Страх – це могутній засіб контролю суспільства. Але й з нього є користь, коли ми бачимо чужий страх – страх європейців, які вважали нас другосортною нацією, що не годна навіть вибрати собі нормальну владу, то зцілюємося від власної меншовартості. Ті європейські політики, які не готові відкрити другий фронт, зате ладні віддати агресору половину своєї території, виглядають дрібними бісами, яких порядний характерник віджене одним помахом руки, не випускаючи з рота люльки. Ми не втратили  драйву, відновили свою національну ідентичність після століть бездержавності, і нам є куди рухатися – до могутньої незалежної й впливової держави. Україна вже стала моральним авторитетом номер один у світі. І ті всі величезні втрати, що ми їх зазнали, будуть належно оплакані й пошановані після перемоги.  А всілякі зомбі, вампіри, маги, інопланетяни, вирощені в пробірках масової культури, навряд чи стануть захищати суперцивілізований і глобалізований світ від  рашистської чуми. 

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.