З якогось дива Ютуб почав підсовувати мені сюжети про "виживальників". Втім, якщо розібратися, то все логічно: війна стає затятішою, Росія вдається до відвертого терору проти мирних мешканців і очевидно, що нас очікують нелегкі часи, а якщо вірити алгоритмам Ютубу, то навіть дуже нелегкі. Я довіряю прогнозам інтернет-алгоритмів, як колись довіряв народним прикметам, скажімо, тій, що ластівки літають низько перед дощем. Не те щоб ластівки ніколи не помилися, але про всяк випадок брав з собою парасолю. Як давно я не бачив ластівок! – а Ютуб – ось він, завжди з тобою.
Отож, спостерігаючи на екрані комп’ютера за людьми, які будують собі житло в необжитій місцевості – всілякі будиночки або землянки з акуратними пічечками і якимись ліжками з глини та палок – я мимоволі замилувався як хвацько вони працюють: злагоджено, швидко, шпарко й, що характерно, без мату.
Зовсім інша річ – опинитися віч-на-віч із суворою правдою життя, коли в тебе не буде не те що необхідних умінь та інструментів, але й навіть того стану здоров'я, який ще зберігається сьогодні
Оце останнє якраз навело на думку, що є у тих роликах щось несправжнє. А придивившись уважніше, збагнув що саме не так у цих інтернет-виживальників. За замовчуванням їх позиціонували як свого роду "нових робінзонів", які облаштовувалися маючи лише найпростіші загальнодоступні інструменти, на зразок ножа, пили або сокири, однак у процесі роботи у них раптом з'являвся акумуляторний дрель, болгарка, степлер, шурупи й маса інших інструментів, деякі з котрих можна знайти далеко не в кожного професійного будівельника. І якщо спробувати поставити себе на їхнє місце (а якраз у цьому полягає сенс цих роликів), починаєш розуміти штучність і навіть фальшивість подібного роду "рекомендацій для виживання", тому що одна справа прибути на знімання відеоролика з пікапом повним обслуги, інструментів та різного роду заготовок і зняти необхідну кількість дублів, маючи можливість у будь-який момент сказати "Та ну нафіг, на сьогодні досить, продовжимо завтра!". А зовсім інша – опинитися віч-на-віч із суворою правдою життя, коли в тебе не буде не те що необхідних умінь та інструментів, але й навіть того стану здоров'я, який ще зберігається сьогодні.
До всіх неприємних сюрпризів, котрі підкидає та підкидатиме нам війна, все одно неможливо бути повністю готовим. Єдине до чого сьогодні належить готуватися – це до всього
Ні, я не хочу цим сказати, що в коротшій чи дальшій перспективі нам знадобляться саме навички "виживальників", хоча й цього не варто відкидати. Тим більше я не вважаю, що зайве готуватися до скрутних часів, набуваючи нових знань, якихось специфічних умінь і навичок, скуповуючи упси й павербанки, гарячково поповнюючи різноманітні матеріальні припаси. Зовсім ні! Я лише стверджую, що до всіх неприємних сюрпризів, котрі підкидає та підкидатиме нам війна, все одно неможливо бути повністю готовим. Єдине до чого сьогодні належить готуватися – це до всього. А позаяк усього не врахуєш, не передбачиш і не забезпечиш, то найголовнішим завданням на сьогодні є насамперед моральна підготовка до прийдешніх випробувань.
А щоб закріпити цю просту думку, розповім історію, вичитану в Карлоса Кастанеди. Під час його зустрічі з доном Хуаном, той про щось запитав. Кастанеда не знав відповіді і пішов готуватися. Але наступного разу дон Хуан запитав його зовсім про інше. Коли ж цілком резонно з’ясувалось, що той знову не знає відповіді, дон Хуан запитав чи він готувався. "Звичайно, я готувався", - запевнив Кастанеда. І дон Хуан сказав: "Не треба готуватися, треба бути готовим".
Спеціально для Еспресо.
Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.