Офіс президента і фракція "слуг народу" у Верховній Раді України мають величезну проблему із забороною діяльності Російської православної церкви в Україні.
Спочатку вони не хотіли чути про потребу схвалення відповідного законопроєкту, бо на провідних посадах в ОП та СБУ перебували віряни московської церкви. Під тиском суспільства і наших західних партнерів "руссомірівців" позбавлено посад.
Почалися гучні розслідування про колабораціонізм, державну зраду і російські паспорти провідних ієрархів Української православної церкви Московського патріархату.
Під впливом також цих скандалів суспільство зробило свій висновок: діяльність РПЦ в Україні потрібно заборонити, щоб раз і на завжди з нашої країни пропав дух "русского міра".
УПЦ МП почала маневрувати, намагаючись довести те, що не піддається доведенню. Тобто факт розірвання канонічних, організаційних, фінансових зв’язків УПЦ МП з РПЦ. Словом, що церква очолювана митрополитом Онуфрієм вийшла з-під підпорядкування патріарха Кіріла.
Так само маневрувала влада. 1 грудня 2022 року РНБО прийняло ряд рішень, що мали принести Україні "духовну незалежність" – як висловився Володимир Зеленський. Це лише слова, бо й сьогодні УПЦ МП почувається відносно добре, попри скандали, вихід з Києво-Печерської лаври Духовної семінарії та осідку митрополита Онуфрія.
Вершиною цих маневрів стала підготовка урядового законопроєкту № 8371, який шумно назвали "законом про заборону" УПЦ МП. Хоч насправді він настільки беззубий, що його підтримала навіть церква митрополита Онуфрія. І факт цієї "беззубості" розуміє чимраз більша частина суспільства.
Уряд підготував свій законопроєкт у січні ц. р., натомість його винесли в зал для голосування у першому читанні у жовтні, тобто на десять місяців пізніше. Довше чекати не могли, бо терпець увірвався у великої частини народних депутатів і народу. Однак влада знову вирішила похитрувати, бо до першого читання скеровано лише урядовий законопроєкт. Більшість відмовилася від обговорення в сесійній залі законопроєкту "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій" (№ 8221).
Спільно з групою народних депутатів з усіх фракцій (окрім тих, які виникли на уламках Опзж) ми зареєстрували цей законопроєкт у листопаді минулого року. Його одноголосно підтримали члени Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики, а також чимало рад усіх рівнів.
Причини відмови монобільшості працювати над законопроєктом №8221 з’ясувала Євгенія Кравчук, заступниця голови фракції партії Слуга народу і членкиня комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Це політикиня, яка підтримала наш законопроєкт, однак сьогодні про цей факт "забула", бо так веліла партія та ОП.
Згідно зі словами пані Кравчук, у законопроєкті №8221 "майже відсутня певна та чітка юридична процедура". Він, на думку Євгенії, грішить тим, що ми пропонуємо пряму заборону діяльності РПЦ в Україні, що – на її переконання – буде "політичним рішенням".
Таке політичне рішення "точно не пройде через Європейський суд з прав людини, адже відсутня судова процедура". Отже, "винести просто політичне рішення – це завжди буде викликати питання у наших партнерів, чому так, а не через суд і на підставі певних критеріїв".
Скільки тверджень, стільки ж неправди й перекручення фактів.
Законопроєкт №8221 чітко відповідає європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та судовій практиці ЄСПЛ, про це я написав чимало статей. Ці факти широко розкрито у моєму фільмі "Церква без Христа".
Крім цього, у статтях і фільмі я широко представив різницю між нашим та урядовим законопроєктами.
Фільм я зняв, щоб зробити доступною для масової аудиторії аргументи на користь рішення про заборону діяльності РПЦ в Україні, відповідність такої заборони інтересам національної безпеки та захисту українського демократичного суспільства перед діями релігійної структури, яка ворожа Україні, свободі, демократії та всім європейським цінностям.
У зв’язку з цим у мене два повідомлення "слугам". І обидва для них погані.
Перше, фільм сприймається добре, його дивляться та обговорюють.
Друге, ми готуємо поправки, якими запропонуємо імплементувати до урядового проєкту основні пропозиції з нашого законопроєкту. Серед них ключові: норму про заборону діяльності РПЦ у нашій державі, потребу врахування інтересів національної безпеки та введення до законодавчого поля Томоса про автокефальність Православної церкви України.
Багато моїх знайомих і невідомих мені особисто людей сказали, що будуть готувати списки депутатів, які проголосують проти заборони діяльності церкви патріарха Кіріла в Україні.
Звучить як погроза, хоча насправді, це констатація факту, бо такі списки наші медіа точно готуватимуть.
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.