Будувати під час війни

Вони то є майже весь день, то лише зранку або з обіду. Хоча останнім часом рідше, ніж минулого тижня. Та коли є, то їх важко не помітити й мене, відверто кажучи, вони надихають навіть більше, ніж видавець, коли сідаю зранку за компа, дивлюсь у вікно і бачу їх, рівно з восьмої, хоч годинник звіряй, вже на своїх робочих місцях.

Це я про хлопців у "люльках" вздовж стіни нової висотки навпроти моїх вікон. Вони її утеплюють, шпаклюють, ґрунтують, і далі частина фасаду вже тішить око свіжими кольорами. Бачу, що вони, як і я, вже потрохи пристосовуються до відключень струму, хоча, либонь, це зробити дуже непросто. Тому віддаю належне їхній сміливості.

На відміну від нейтральної Швеції 1943-го, ми зараз відбиваємо агресію, потерпаючи від ракетних обстрілів, навіть далеко в тилу. І попри все ще й будуємо

Не знаю, скільки їм платять, але зависнути у "люльці" на висоті, коли раптом трапиться аварійне відключення, мабуть, ще те задоволення. Нічого, якось дають собі раду і, можливо, колись наші внуки, коли побачать на фасаді "2022", що символізуватиме рік закінчення будівництва, так само дивуватимуться, як і я свого часу у Швеції, коли так само побачив вимурованою цифру "1943".

Але ж, пригадаймо, на відміну від нейтральної Швеції 1943-го, ми зараз відбиваємо агресію, потерпаючи від ракетних обстрілів, навіть далеко в тилу. І попри все ще й будуємо. Бо й перед війною будівельна галузь в Україні бурхливо розвивалася, і в останні передвоєнні роки, за моїм спостереженням, принаймні на рівні обласних міст, будувати почали навіть більше, ніж за совка, і не скороспілі панельки з чисельними недоробками, як тоді, а на рівні світових стандартів.

Крани рухаються, поверхи ростуть, а отже, не здаємося і в економічній сфері також. Бо ж відомо, що будівельники дають роботу десяткам інших суміжних галузей

Зізнаюсь, що маю давню слабкість до будівельної галузі, може, тому що свою трудову діяльність починав на будові піднощиком біля мулярів. А тепер просто отримую естетичну насолоду від цікавих архітектурних проєктів, що милують око в Тернополі,  Львові, Києві — інших містах, де буваю, і було б сумно, якби війна все це враз обірвала.

Але на щастя, поки що ні. Крани рухаються, поверхи ростуть, а отже, не здаємося і в економічній сфері також. Бо ж відомо, що будівельники дають роботу десяткам інших суміжних галузей. Хоча і не без проблем, було б дивно, якби під час війни їх не було. Ще на початку осені писали, що з оплатою іпотеки має проблеми кожен п’ятий, а  нещодавно промайнуло, що вже ледь не кожен третій забудовник.  І звісно, будинків із цифрою "2022" на фасаді в силу надзвичайних обставин воєнного часу буде не аж так багато. Але можливо, у  майбутньому, після нашої Перемоги, вони навіть стануть одним із символів нашої незламності. 

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.