Наша національна українська експертиза про "успішні реформи та модернізації" в інших країнах часто базуються на мемуарах людей, які ці реформи й модернізації проводили. Або "популярній історії" від їх наступників. Чи політичних учнів.
Наприклад, про модернізацію Сингапуру пишуть на основі читання мемуарів Лі Куан Ю. Або про Корею — на основі книги Пак Чон Хі. Яку він взагалі написав, перебуваючи при владі. Бо його вбили коли він перебував при владі.
Читайте також: Чому візит Кішіди такий важливий
Я вже промовчу про таких про людожерів як Піночет. Чи феєрично складних персонажів як Чан Кайші, який може почати виглядати непогано тільки на фоні комуністів, з якими боровся. Але, за такою логікою, і Сталін може бути норм.
Ти ніколи не напишеш в мемуарах, і твої наступники не замовлять написати, як ти займався рєшаловом, вбивав (або саджав) політичних опонентів чи йшов на доволі специфічні компроміси
Але ж ти ніколи не напишеш в мемуарах, і твої наступники не замовлять написати, як ти займався рєшаловом, вбивав (або саджав) політичних опонентів чи йшов на доволі специфічні компроміси заради рухів вперед. Наприклад, продавав корейських солдатів в обмін на гроші під час В'єтнамської війни.
І ось цей брак об'єктивного історичного знання іноді призводить до таких спрощень, що будь-які роздуми про приклади інших країн стають трохи ідіотськими.
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.