Томас Фрідман своєю недавньою колонкою в Нью-Йорк Таймс знову актуалізував розмови про те, наскільки раціонально діє російський диктатор, що привів свою країну до фактичної поразки у війні, величезних економічних втрат, ізоляції у світі, серйозного ослаблення армії й імовірних наступних небезпек, включно з дезінтеграцією.
Як на мене, вся ця дискусія має і може вирішитися чесною відповіддю на одне-єдине питання: чи зумів би на його місці будь-який інший лідер — мілітарист, імперець і агресор за способом мислення — утриматися від нападу на країну, керівництво якої (очевидно, в рамках певних таємних домовленостей) відкрило йому всі шляхи для блискавичного наступу, включно із захопленням Києва.
Чи зумів би на місці Путіна будь-який інший лідер — мілітарист, імперець і агресор за способом мислення — утриматися від нападу на країну, керівництво якої (очевидно, в рамках певних таємних домовленостей) відкрило йому всі шляхи для блискавичного наступу, включно із захопленням Києва
Читайте також: Про принципову різницю між "про*балі" і саботажем
Як на мене, настільки сприятливих умов для агресії, маючи, до того ж критичну перевагу в кількості та якості озброєнь, майже не створювалося в новітній історії.
Чому це не спрацювало й чи могли аналітики Путіна це передбачити — інша справа. Як і те, чому сьогодні Путін не переходить до плану Б.
Загалом же, моя відповідь на питання, чи є Путін найнебезпечнішим дурнем у світі збігається з Фрідмановою лише в першій частині — щодо небезпечності.
Про автора. Карл Волох, політаналітик, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.