Списки таких компаній можна знайти не тільки на сайтах неурядових установ, таких як Yale School of Management, KSE (проєкт Leave Russia) або Moral Rating Agency, але й на сайті українського Нацагентства з запобігання корупції (НАЗК). Тобто це точно не чиясь приватна ініціатива, а позиція української держави.
Водночас ця позиція залишається здебільшого декларативною. "Жодних юридичних обмежень цей інструмент, тобто внесення компанії до списку міжнародних спонсорів війни, не накладає", - пояснила Еспресо Агія Загребельська, очільниця напрямку мінімізації корупційних ризиків НАЗК.
Є компанії, яких і такий "моральний осуд" дратує, і вони залишають російський ринок. Але таких компаній одиниці. Бізнес є бізнес, орієнтується на прибуток, і західні топменеджери часто готові принести в жертву свою репутацію (і життя українців) заради річних бонусів.
Так, ми не можемо примусити іноземців піти з Росії силою. Але ми можемо встановлювати правила гри на свої території. Країна запровадила санкції проти російських компаній, деякі з них навіть були націоналізовані. Чому ж держава не запроваджує жодних обмежень на роботу на нашій території іноземних компаній, які продовжують фінансувати російський бюджет? Чому ми на державному рівні визнаємо компанії міжнародними спонсорами війни, а вони продовжують спокійно працювати в Україні?
Я не прихильник рубити з плеча, примусово закривати або націоналізовувати такі компанії. Це йде всупереч із нашими міжнародними зобов'язаннями щодо ведення бізнесу та вдарило б по економіці.
Водночас я думаю, що можна було б знайти більш дієвий юридичний механізм тиску на такі компанії, ніж просто публічний осуд. Принаймні давайте розпочнемо цю дискусію.
Можливо, для початку варто розпочати маркування таких товарів у магазинах? Як у 2014 році магазини маркували російські товари.
PS
Що я вже сьогодні можу зробити як громадянин? Розпочати особистий бойкот таких компаній. Не відвідувати Ашан та Метро, не купувати косметику Yves Rocher, напої Pepsi, домашню хімію P&G та солодощі Mars.