Чому Україні пощастило?

1. Ми в Європі й нас вважають частиною цивілізованого світу. Це дуже сильно вплинуло на емпатію до нас.

2. Наш ворог настільки кончений, що крім локальних загроз примудрився стати частиною загрози безпеці всього світу. І тому перемогти його тепер ціль для тих, хто нам допомагає.

Комусь може видаватися, що нам погано співчувають і реакція світу мала бути більш жорсткою та рішучою. Могла б бути. Якби ми жили у кращому і більш справедливому світі.

Але я продовжую наголошувати: ми вже 15 місяців отримуємо рекордно багато і рекордно швидко. Хоча і маємо право вимагати більшого, бо хочемо жити та жити в кращому світі, ніж він є зараз.

Читайте також: Українські номади

Я продовжую наголошувати: ми вже 15 місяців отримуємо рекордно багато і рекордно швидко. Хоча і маємо право вимагати більшого, бо хочемо жити та жити в кращому світі, ніж він є зараз

Але якби для нас ситуація склалася інакше й обставини були менш сприятливі, то ось вам кілька прикладів за останні 40 років, коли комусь менше пощастило:

1. Курди та болотні араби в Іраку Хусейна. Геноцид. Без покарання. Тільки окупація Кувейту (союзник США) та загроза Саудівській Аравії та іншим партнерам змусила діяти. Але остаточно з режимом Хусейна розібралися тільки тоді, коли виникла політична доцільність.

2. Західна Сахара. Є безправним об’єктом спорів. Марокко понад 40 років контролює більшу частину цієї колишньої іспанської колонії, ООН вимагає референдуму про самовизначення ЗС. Марокко без особливих наслідків її контролює.

3. Східний Тимор. Був окуповану Індонезію понад 30 років. Репресії католиків. Поліцейський режим. З великими труднощами деокуповано. Жодних наслідків для Індонезії.

4. Курди загалом. Розділена 40-мільйонна нація, яку продовжують пригнічувати та нищити в прямому ефірі. Після Хусейна це продовжує цілком ефективно робити Ердоган. Всім глобально пофіг.

5. Ціла сукупність приголомшливих злочинів проти людяності в Африці. Апофеоз — геноцид тутсі. Світ почав реагувати, коли рахунок жертв пішов на десятки тисяч. При тому, що тутсі це не українці. Їх всього 2 мільйони.

Це вже не кажучи про більш дрібні та непомітні історії. Або виключно внутрішні приклади диктату, переслідувань за етнічними чи релігійними ознаками без переходу до безпосереднього геноциду в класичному розумінні цього слова. Той саме Китай стосовно уйгурів чи тибетців. Тут взагалі зазвичай жодних наслідків.

Щобільше, і Україна в тому числі досить спокійно реагувала на таке. Точніше, взагалі не реагувала. Бо економічні інтереси були важливіші. Або просто небажання сваритися з кимось. Або пофіг. Останнє — найчастіше.

Читайте також: Росіяни – терористи номер один

Тож давайте чесно. Нам пощастило, що ми там де ми є і ворог в нас той, що дійсно дуже багатьох заманав. І в цьому — наше везіння. І це добре

Тож давайте чесно. Нам пощастило, що ми там, де ми є, і ворог в нас той, що дійсно дуже багатьох заманав. І в цьому — наше везіння. І це добре.

А ось ображатися на країни, на які нам було начхати, що вони намагаються нашу війну заюзати у своїх інтересах — то таке. Треба в майбутньому займатися дипломатією по всьому світу. А не як ми (не) робили до останнього. Ми — за великим рахунком — тільки в останні півтора року згадали, що у світі крім Європи та Північної Америки існує й інший світ.

Гарний урок для нас.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.