Сам Червинський у заяві для видання Washington Post спростовує свою причетність до такої операції, хоча і визнає, що брав участь і керував іншими резонансними спецопераціями українських спецслужб. Однак ці операції були спрямовані насамперед проти зрадників України, а не проти цивільної інфраструктури, повʼязаної з енергетичною безпекою Європи. І тут, звичайно, виникає питання: кому так важливо звинуватити Україну в організації такої спецоперації, і чи потрібна була Україна?
Як правило, ті, хто посилається на анонімні джерела, мають на увазі, що саме Київ був зацікавлений у тому, щоб "Північний потік" перестав існувати, бо не хотів втрачати доходи від транзиту російського газу по своїй території. Це більш ніж дивне ствердження, адже ще за місяць до того, як інфраструктура "Північних потоків" була підірвана, президент РФ Володимир Путін фактично дозволив Газпрому значно скоротити постачання газу по газогону "Північний потік - 1".
Це був відвертий шантаж з боку російської сторони, адже Путін розраховував на те, що Росія отримає задовільну відповідь на вимогу сертифікації газогону "Північний потік - 2". Ба більше, навіть добудова цього газогону була для Володимира Путіна сигналом, що він може з легким серцем ухвалювати рішення про напад на Україну, тому що постачанню російського газу до Європи тепер ніщо не буде загрожувати навіть у разі пошкодження української газотранспортної системи під час боїв на українській території.
Україна ж своєю чергою, як на мене, вже давно усвідомила те, що час транзиту російського газу через її територію закінчується. Недарма зараз у Нафтогазі України підкреслюють, що не будуть продовжувати транзитний контракт з Росією, коли його час закінчиться. Таким чином Україна дійсно не буде отримувати багатомільярдних прибутків від російського транзиту, і це ніяк не повʼязано з "Північним потоком". А втрати української економіки в результаті війни є настільки масштабними й серйозними, що з цими втратами не можна порівняти втрати, повʼязані з втратою транзиту.
Таким чином Україна навряд минулого року могла думати про те, що удар по інфраструктурі "Північних потоків" змінює її економічну ситуацію. І була зацікавлена насамперед у тому, щоб отримувати фінансову макроекономічну допомогу від країн ЄС і США, адже без такої допомоги український бюджет перетвориться на спростування самих бюджетних можливостей, і у Києві це прекрасно знають. А от Росія навпаки - вона дійсно була зацікавлена в тому, щоб підірвати "Північний потік" для того, щоб продемонструвати, що Європа може просто замерзнути без російського газу. Ці спроби заморозити Європу Газпром здійснює у кожному воєнному сезоні, і, поза сумнівом, ці спроби не будуть припинятися до того часу, поки РФ буде продовжувати перебувати у жорсткій конфронтації з Заходом.
Зараз ситуація взагалі змінюється у звʼязку з тим, що Росія починає контролювати ще танкерні перевезення газу, а це досить серйозний удар по енергетичній безпеці Європи. Удар підступний, бо тут Росія починає реально конкурувати зі Сполученими Штатами, і від її постачання на європейський ринок її вже не трубопровідного газу також буде залежати цінова політика та енергетична безпека Європи. Так що підрив "Північного потоку - 1" і пошкодження "Північного потоку - 2" абсолютно могли бути сигналами президента РФ Володимира Путіна: "Якщо ви й надалі будете допомагати українцям, на вас очікують холодні й страшні зими". І від того, що російський президент прорахувався, його мотиви не стають менш зрозумілі.
Ще один важливий мотив - намагатися звинуватити у підриві важливої енергетичної інфраструктури Європи саме Україну і таким чином поставити під сумнів необхідність допомоги цій країні в її протистоянні російській агресії. Як ми бачимо, ці спроби не закінчуються навіть через багато місяців після того, як ми дізналися про аварію на російському газогоні, який іде до європейських країн.
Разом з тим, як відомо, паралельно відбуваються інші аварії, до яких Україна вже ніяк не може бути причетна, скажімо, аварії на газогонах у Балтійському морі, на нафтопроводах, системах звʼязку. І тут вже, здається, ніхто не буде звинувачувати Україну, однак, як не дивно, Росія також у подібних диверсіях намагається звинувачувати, принаймні на високому офіційному рівні. Можливість причетності РФ до подібних дій, як правило, зʼявляється тільки у коментарях на сторінках преси.
Ще один важливий мотив появи такої публікації - це намагання оголосити про відсутність розуміння між військовим керівництвом України, спеціальними службами та політичним керівництвом країни. Останнім часом ця тема є досить популярною і в українських медіа, і в західній пресі, і в статтях про "Північний потік". В принципі продовжує цю тему і демонструє, що такі розбіжності між військовим і політичним керівництвом України були буквально з першого дня війни, а президент України Володимир Зеленський взагалі міг не бути поінформованим про резонансні операції власних спецслужб. Тобто він фактично не володіє ситуацією, коли мова йде про принципові питання, повʼязані з українською безпекою і стосунками України з союзниками.
Знову варто усвідомити досить просту річ: навіть якщо уявити, що в Україні дійсно ухвалили рішення про знищення "Північного потоку - 1" і "Північного потоку - 2", важко собі уявити, щоб про це не був поінформований Зеленський не тільки як Верховний головнокомандувач ЗСУ, але і як людина, яка відповідає за зовнішню політику. Адже мова йшла не про пошкодження якогось конкретного локального воєнного конфлікту або завдання удару по якомусь військовому обʼєкту РФ - мова йшла про атаку на цивільну інфраструктуру, яка є спільним проєктом Російської Федерації та країн ЄС.
Ніякої можливості не поставити президента України у відомість про те, яку операцію збираються проводити спецслужби не на українській території, фактично не існує інституційно. Однак автори таких текстів або ці джерела, з якими вони спілкуються в Києві чи не в Києві, намагаються створити картину некомпетентного і непоінформованого керівництва, яке живе в вакуумі, і військового керівництва, яке може не тільки конфліктувати з політичним керівництвом країни, але й ухвалювати принципові рішення, навіть не думаючи про необхідність поінформувати про таку ситуацію вище політичне керівництво країни.
Тобто, якщо перекласти всі ці довгі слова мовою колишнього російського президента Дмитра Медведєва в його записах про Україну, failed state - держава, що не відбулася, із незрозумілих причин пручається державі, яка вже давно відбулася, і хоче навести на її території порядок такий, як в Бучі чи Маріуполі. От яких висновків має дійти західний читач таких публікацій. Ну і, звичайно, найцікавішим було б дізнатися, хто ж ці анонімні джерела, які створюють таку картину "неіснуючої" України й не здатного на будь-які реальні рішення керівництва в очах західних журналістів.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.