"Ілюзія безпеки" - стрічка, яку обговорюють і показують серед конкурсних програм найіменитіших кінофестивалів, — народилася не зараз, а три роки тому, коли вийшов однойменний бестселер Румаана Алама. А нині, переглядаючи кіно Сема Есмейла, ми знаходимо у ньому купу передбачень, причому дуже близьких до української реальності.
Так, у нас падали (від російських ракет) пасажирські літаки, так, ворожі ІПСО й досі сіють недовіру всіх до всього, аби розв’язати громадянський конфлікт, та й шалену кібератаку ми пережили днями, коли втратили на кілька діб зв’язок з близькими. Правда, маю сумнів, що хтось із наших людей дуже шкодував, що втратив можливість переглянути останню серію "Друзів", як маленька героїня фільму… І ще, — на відміну від персонажів Алама, котрі лише будують конспірологічні версії довкола авторів рукотворного кінця світу, ми чітко знаємо, хто є причиною усіх наших бід.
Читайте також: У вирві війни
Але ж, погодьтеся, людство завжди жило серед ілюзії безпеки. І дивовижна Різдвяна історія, що розпочалася понад дві тисячі років тому в убогій стаєнці біля Вифлеєма, — сповнена не тільки радістю народження Божого Малюка. Контекст цієї події просякнутий ризиками та небезпеками, хоча під світлом Великої Зорі бачимо ідилію двох людей, що схилились над яслами над Тим, хто став відтак Дорогою і Життям…
"Пішов і Йосиф з Галілеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеємом, — бо був він з дому та з роду Давидового, — записатися з Марією, зарученою з ним, яка була вагітна. І сталося ж так, що коли вони були там, сповнилися дні, щоб їй народити", - читаємо ми у євангеліста Луки. "Пішов", - звучить просто, навіть легковажно, якщо не брати до уваги усіх можливих неприємностей від такої подорожі. Пішов не з власного бажання, а через волю правителя і вимогу законів.
Тріє Царів, що їх вела Вифлеємська Зоря, теж розуміли не тільки важливість своєї експедиції – привітати Месію золотом, ладаном та смирною. Вони усвідомлювали ілюзорність безпеки навіть у цій Богом і пророками передбаченій подорожі. Не даремно ж, поклавши дари до ясел новонародженого Богочоловіка, вони повернулися іншим шляхом, аби не натрапити на воїнів Ірода.
А далі було побиття немовлят, — і дивовижний порятунок майбутнього Спасителя серед цієї масакри…
Читайте також: Точка вини
Та й, зрештою, усе земне життя Ісуса, зафіксоване його апостолами – не що інше, як ілюзія безпеки. Так, він знав і розумів невідворотність передання, його не лякали злі наміри первосвященника Каяфи ("…Краще, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!" (Ів. 11,50), однак, як мені видається, до останнього жив надією, що його доля зміниться, і пророки таки помилялися… Бо звідки ж оте останнє відчайдушне запитання до небес з голгофського хреста: "Елі, Елі, лема савахтані!" ("Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув!" (Мт 27,46)?.
Однак сьогодні, у дивні Різдвяні дні, коли Бог народжується не тільки у Вифлеємському вертепі чи на лемківських санях, а й у кожній людській домівці, у вимерзлих фронтових шанцях, руїнах понищених міст, притулках для біженців та волонтерських автівках, що квапляться на Схід, коли Він прокидається у кожному серці, ми, як і Він, знаємо фінал всієї історії.
Читайте також: … Точиться війна
Серед війни та страждань нас веде до цього завершення не ілюзія, а Віра. Вона – нездоланна і водночас тендітна, мов вогник свічки посеред мороку буднів, як слово втіхи, сказане ближнім у найпотрібніший час, як ковток води серед сучасної велелюдної пустелі, як п’янкий подих свободи, солодкий і водночас гіркий через її ціну…
Ми не жалкуємо над тим, що, можливо, не побачимо останньої серії цього кіна. Бо віримо, ба – знаємо напевне: смерть буде подолано, життя триватиме. Ми не можемо, навіть не уявляємо, як воно – "залишити світ позаду" (такою є інша назва стрічки Есмейла (Leave The World Behind).
І ось це – не ілюзія, а реальність. Майже тактильна, до мурашок по шкірі…
Не бійтеся! Христос Рождається!
Про автора. Ігор Гулик – журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.