Гулик про безодню війни

Гортаю спогади у фейсбук, і зазираю у прірву. У велетенську вирву, висічену війною у моноліті часу, життях мільйонів людей

Зміст

У тій вирві, — пекло, яке спроможні влаштувати на землі двоногі.

Там, — у тій прірві, — гекатомби жертв, калік та недужих. Сотні тисяч утікачів, безхатьків, знедолених, осиротілих…

Там, — номери людей, які я ніколи не видалю з телефона, бо вірю, що десь за окрайцем вічності, який ми звично називаємо життям, колись сконтактуємо і зустрінемося знову…

Там, — десятки акаунтів, з якими ніколи не розфренджуся, сподіваючись на диво і свіжий допис від далекого друга…

Там вирує казан люті, ненависті, злості й час од часу, — неосяжного безсилля… І пробивається тоненька цівка чистої води, якою черпаєш повними долонями любов. І та любов стає тобі згустком у горлі, змішавшись з полиновою гіркотою та розпачем…

Читайте також: Точка вини

Там щодня, щогодини у містах та селах співають "Со святими…", множачи на цвинтарях горбки з національними стягами, там божеволіють від втрат сиві матері й завчасно посивілі вдови, там волають до неба старі батьки, запитуючи "Чому не я?"…

У тій прірві, — виття сирен і спалахи вибухів над мирними кварталами міст, і гарячкові запитання у месенджері: "Ти як?". Від людей, які в епіцентрі цього армагеддону, і, здавалося б, мали б перейматися тільки черговою зливою з ворожих "градів".

Там, — десь на дні пекла, — пластують над мінами, пробиваючи стежечку для свого взводу крізь смертельну загорожу. Рятують побратимів, лаючись на черговий бракований турнікет. Поливають ворога вогнем, і тішаться миті перепочинку. Читають новини про "мирних" крадіїв і про естрадних дів, пишуть смс, здебільшого "все норм.".

Читайте також: … Точиться війна

Світу немає поза краями цієї вирви.

Світ онімів та оглух, втративши здатність до елементарних рефлексій.

Світ завмер, переймаючись тим, аби те провалля не пішло далі, поглинаючи нові й нові шматки часу й для нього, наразі комфортного та безтурботного.

Світ боїться зазирнути у ту вирву, пам'ятаючи ніцшеанське: "Якщо довго зирити у прірву, то вона теж задивиться на тебе". Сумнівний порятунок, по-моєму…

А що ми? Ми – вже безодня… Олюднена, сповита любов'ю, співчуттям і надією. Здатна поглинути зло, убити його. І в собі теж…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2026, п'ятниця

5 червня