Журналістка "Еспресо" поспілкувалася з Сергієм Мазорчуком (позивний Ірис)
Кримське, Зайцеве, Золоте – позиції, які Сергій Мазорчук з позивним Ірис пройшов за час російсько-української війни. Туди він потрапив 2015-го й досі захищає українські кордони.
Сергій мріяв стати військовим ще коли був десятирічним хлопцем. А в 15 років уже вступив у Острозький військовий ліцей на Рівненщині.
"Батьки мої – не військові, – розповідає Сергій. – У війську служив лише покійний дід. Він закінчив військову кафедру і ще за часів Радянського союзу був на Кубі. Крім того, ще прабабця говорила, що бачить мене військовим. Втім, попри це, піти у військо був радше мій свідомий вибір. У 15 років вирішив вступити у військовий ліцей".
За словами Сергія, навчальний заклад дав зрозуміти, що таке армія. Там була жорстка дисципліна. Хлопців відраховували навіть за те, що курили. І рівень навчання був вищий, порівняно зі звичайною школою.
"Там набагато краща підготовка, – наголошує Сергій. – Одразу після ліцею я зміг вступити в Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Це був 2011 рік. Тоді, будучи курсантами, ми навіть уявити не могли, що в нас буде війна з Росією. Цю країну ніхто не розглядав як ворога. Ми думали про можливість конфліктів Росії з країнами Західної Європи, але точно не в Україні".
Читайте також: Ми розуміли, що можемо назавжди залишитися в Золотому, – воїн 24-ї бригади Юрій Петращук
Коли розпочалася російсько-українська війна у 2014-му році, Сергій ще вчився. Наступного року мав закінчувати навчання в академії.
"До нового року про достроковий випуск не було й мови, – пригадує Сергій. – Ми спокійно пішли на зимові канікули. Але трапилися події в Дебальцевому, і нам повідомили, що академію будемо завершувати швидше. Почалося інтенсивне навчання: п'ять пар на день були з військової тактики, розповідали про бої у степу й у місті. І так – до 28 лютого. У цей час вже були перші втрати наших випускників, яких ми проводжали в останню путь. Тобто нас морально готували ненавидіти ворога. І ми точно знали, хто є хто".
Тож у 2015 році в академії був достроковий випуск, і на початку березня Сергій вже був на позиціях у складі 24 "королівської" бригади. Обрав місце служби сам – це була єдина піхотна та найпотужніша бригада на Львівщині.
"24-ка однією з перших стала на захист територіальної цілісності України, – каже Сергій. – Тому вирішив піти туди служити. У 21 рік я став командиром взводу. Спочатку був на позиціях на другій лінії. А далі обороняли й інші позиції на Сході. У 2015-му на деяких ділянках відбувалися наступи і весь час артилерія працювала. Але в серпні конфлікт "заморозився" і до 24 лютого 2022 року в нас окреслилася стала лінія фронту, де були мінімальні локальні штурмові дії з обох боків".
Читайте також: "Міг бути ще один Іловайськ або Дебальцеве": комбат 24-ї ОМБР Ірис про вихід із Золотого
Протягом восьми років Сергій Мазорчук пройшов різні бойові точки на Сході. Рік був у районі населеного пункту Кримське. Далі була ротація в Зайцевому біля Горлівки. Там були дуже запеклі бої, адже відстань між українськими військовими і противником становила від 70 до 110 метрів. А далі – позиції у Золотому, звідки вже як командир батальйону зумів вивести з оточення понад три сотні підлеглих. За словами захисника, до 24 лютого цього року в основному воювали представники так званих республік, які за роки війни отримали бойовий досвід і нині в боях вони краще підготовлені, ніж військові Російської Федерації.
Ми два дні стояли без лівого флангу. Якби противник про це знав, все могло б скластися по-іншому
"Ми стали на позиції у червні 2021 року. У березні мала бути ротація, – каже Ірис. – Ми були втішені, бо вперше за час російської агресії мали бути вдома влітку і могли поїхати на відпочинок. Але з 16 лютого дуже активізувалася артилерія противника. Саме 24 лютого на нашому напрямку, в Золотому, було відносно тихо. Ми побачили, що по всій країні повітряні тривоги і почали бомбити наші міста. Наші підрозділи, які стояли по лівому флангу в населених пунктах Кримське та Щастя, 24 лютого вистояли, а наступного дня росіяни прорвали оборону, і наші були змушені відступити до Сєвєродонецька. Ми два дні стояли без лівого флангу. Якби противник про це знав, все могло б скластися по-іншому".
Зараз чоловік далі на позиціях – боронить Україну. Хоча все свідоме життя провів на війні, не втрачає оптимізму.
"Дуже великі сили кинула Російська Федерація в Україну, – підсумовує Сергій Мазорчук. – Багато техніки вони вже не мають, а ту, що залишилася, ми теж скоро знищимо. У будь-якому випадку Путін уже програв. Він очікував на нашу швидку капітуляцію і не був готовим до затяжної війни. Я думаю, що нашу армію зараз переозброять і в найближчі місяці буде переломний момент. Звичайно, втрати в нас будуть, але в нас є за що і за кого боротися. Перемога буде за нами".
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Фото надав Сергій Мазорчук
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb