Герої України: Про смерть чоловіка дізналась з інтернету, а тіло не може поховати і досі – дружина азовця Олексія Яніна про життя і загибель воїна

Був снайпером-розвідником. У мирному житті – чемпіон України з кікбоксингу та чемпіон світу з тайського боксу. Загинув проти ночі на 7 квітня під час героїчної оборони Маріуполя.

Дружина – Тамара Яніна, не може похоронити чоловіка і через 4 місяці після його загибелі. Вона навіть не знає, де зараз перебуває тіло коханого. Попри нестерпний біль, знаходить силу допомагати пережити горе й іншим.

Еспресо поспілкувався з дружиною загиблого героя про те, яким був чоловік при житті, чим керувався, коли йшов воювати, а також запитав, що вона думає про теракти в Оленівці.

Росія – це імперія, якій властиво розростатись за рахунок сусідів. Всі азовці про це знали

Подружжя Яніних після одруження переїхало до Хмельницького, звідки родом Тамара. Жінка розповідає, що відколи одружились, разом із чоловіком прожили всього півтора року з п'яти. Решту часу Олексій постійно проводив з "Азовом" на тренуваннях.

"Він дуже любив спорт, із 9-ти років займався. А ще більше любив Україну, саме тому й пішов добровольцем. Вважав, що кожен чоловік, який себе поважає, має відбути хоча б одну ротацію. Крім того завжди казав, що, якби кожен чоловік хоча б по разу відбув ротацію, то ми би вже давно виграли цю війну. Для нього люди ділились чітко – на тих, хто любить Україну, і тих, хто просто паразитує на тілі цієї держави. Не боявся втратити чиюсь прихильність і не вважав за потрібне комусь лестити", –  пригадує пані Тамара.

Перед повномасштабним вторненням Олексій Янін був у відпустці. 20 лютого вони святкували день народження сина. Дружина розповідає, що чоловік завжди так комбінував відпустку, аби мати можливість втрьох відсвяткувати день народження дитини. 

"В той час вже дуже сильно наростала напруга, військових відкликали з відпусток. А в чоловіка відпустка мала закінчитись 5 березня. Він знав, що буде повномасштабне вторгнення. І давно вже про це знав, адже дуже багато читав міжнародної преси і політологів різних. Тому розумів, Росія – це імперія, якій завжди властиво розростатись за рахунок сусідніх держав. А історія – циклічна, тому нічого нового для нього не було. Всі азовці про це знали".

Тамара розповідає, що особисто вона до останнього не вірила у повномасштабне вторгнення і, як і більшість українців, 24 лютого була просто шокована.

"22 лютого йому написали, щоб негайно повертався в частину. 23 лютого в 5 годині ранку він сів на поїзд до Маріуполя. 24 лютого в 4 вже почали бомбити, а Олексій лише о 6-ій зійшов з поїзда. З вокзалу його одразу забрали на бойові дії. Остання наша зустріч була 23 лютого о 5 ранку", – веде далі жінка.

З кожним днем його повідомлення були все сумнішими

За словами пані Тамари, в перші дні великої війни всі військові ще були на позитиві. Чоловік писав, жартував і мав бадьорий настрій. Але, починаючи з 5 березня зв'язок був обмежений, а зрештою і взагалі на тиждень зник.

"Як я потім дізналась, його поранили в ногу. Олексій лежав в підпільному шпиталі в Маріуполі. Він не виходив на зв'язок, але я була впевнена, що все добре. Все одно почала писати у відповідні служби і отримала відповідь, що чоловік живий, але має поранення. Написав мені вже аж 17 березня. Зазначу, що станом на середину березня вже була така ситуція, що їм робили перев'язки через день, годували раз на день. Згодом він знову повернувся на бойові дії. Але вже не дзвонив. Його повідомлення були не такими оптимістичними, більше писав "Привіт, я ще живий", "сподіваюсь вижити". 21 березня нам вдалось поговорити з ним, це, як виявилось, було востаннє", – не стримуючи сліз, пригадує Тамара.

Читайте також: Герої України. Врятувала десятки бійців у день своєї загибелі: бойова медикиня Катерина Ступницька

Вона каже, що її чоловік, як і інші азовці, в ті дні наче відчували, що це вже кінець їхнього бою, бо за день-два до загибелі старались скинути решту коштів з карток своїм батькам чи дружинам. 

"Це треба мати таку мужність, щоб розуміти, що тебе чекає, що ти не вернешся до жінки і до дитини, але ніяким чином не дати зрозуміти це своїм близьким. Він мені навіть на краплиночку не натякнув, що ми більше ніколи не побачимось. Те, що його повідомлення були щоразу сумнішими, я вже зараз почала розуміти, заднім числом. А тоді я це не так сприймала. Він навіть не попрощався зі мною".

"Хто зрозуміє нас – тих, хто не поховав своїх дітей, татів, чоловіків? Тих, хто не має могили"

Жінка зізнається, що про загибель чоловіка дізналась з інтернету.

"Мені подзвонила братова дружина і запитала, що таке відбувається, чому її чоловікові присилають співчуття з приводу втрати брата. В чому справа? Я була шокована. На той час Олексій не виходив на зв'язок третій день. Здивувалась, бо мені ніхто не дзвонив, не повідомляли з "Азову". Але перепитали в декількох побратимів і нам сказали, що загинув ще 7 квітня. А дізналась я про це 9 квітня".

З того часу для жінки з маленьким сином кожен день є новим випробуванням. 

"Не знаю що зараз сказати українцям, бо все насправді дуже страшно. Не можу обіцяти, що дружини, мами, сестри дочекаються своїх рідних. Я ж була впевнена в тому. Навіть в голову думка не приходила, що він не вернеться. Нікому цього не побажаю, особливо, коли ти ще й не можеш похоронити коханої людини. 7 серпня минуло 4 місяці, як його нема. І тіла нема. І коли воно буде - навіть не знаю. Мені кажуть – чекати, зрозуміти. Чому, я це маю розуміти? Хто зрозуміє нас – тих, хто не поховав своїх дітей, татів, чоловіків? Тих, хто не має могили, хто взагалі не знає, де це тіло знаходиться? Чи воно в Києві чи ще в Маріуполі і його розтягують собаки? Від цієї думки стає моторошно. Від цього можна з розуму зійти. Мені би дуже хотілося, щоб повернулись всі і я була остання вдова у цій країні, але це неможливо", - каже Тамара Яніна.

Читайте також: Герої України. З дірою у спині пройшов пішки півтора кілометра: молодий нацгвардієць про важкі бої на Донеччині

Втрату рідного батька важко переживає і трирічний Назарчик. Мама йому пояснила, що їхній тато став супергероєм і тепер з небес їх оберігає.

"Довелось розповісти синові, що батько помер і не зможе до нас приїжджати. Що його вбили негідники, скинули на нього бомбу. Але зараз йому дісталась дуже відповідальна робота – отримав крила і літає в небі. А пролітати буде тільки тоді коли ми спимо, у сні цілуватиме нас".

Попри щоденне горе, Тамара Яніна зараз знаходить час, сили і можливість допомагати іншим дружинам і батькам тих військових, які вже ніколи не повернуться. Зазначає, що виплат, про які так часто згадують пересічні українці (мовляв держава виплатить чималу суму), так і не отримали ще майже 90 відсотків родичів загиблих на війні.

"Знаю дівчат, родичі яких у полоні в Оленівці. Один, швидше за все, згорів там, інший ще мав би бути живим. Там також товариші мого чоловіка, снайпери, які теж у полоні. Але офіційної інформації ми і досі не маємо, лише російські телеграми, яким теж не можна вірити".

Читайте також: Герої України. "Їхали в один бік, діти нам махали руками, а коли поверталися, вже були обвуглені тіла": 22-річний офіцер Антон Карий

Жінка переконана, що теракт в Оленівці – це була вдала спроба знищити наслідки своїх звірств і донищити азовців. Вона вірить, що це розуміє весь світ. Але найболючішим для родин Тамара називає безпорадність.

"Країна-кат робить все, що тільки заманеться, в білий день вбиває, катує, відриває руки, ноги, статеві органи, викладає це все в інтернет, хизується цим... І їм за це нічогісінько немає. А Червоний хрест сидить і не несе відповідальності. Нема тієї сторони, яка про них дбає і переживає. До сьогодні не розумію, чому їх віддали в руки росіянам. Ці кати зараз можуть з них справді знімати шкіру і їм за це нічого не буде. Світ ще побачить нові жахіття в інтернеті. Цими звірствами вони хизуються. Таке їхнє все суспільство. Росіяни свідомо закликають у пабліках до цих масових вбивств. Хочу наголосити, що мій чоловік не просто загинув, його вбили. І всіх вбивають лише тому, що вони є українцями".

Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".

Фото надала Тамара Яніна

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb