Руденко: Карелія: тотальне п’янство, пістолет і два ножі

Початок серпня 1991-го. Радянський Союз тріщить по швах. Горбачов намагається всіх утримати у новій союзній державі. В СРСР бракує всього - від взуття до горілки. Черги у магазинах, “човники” мотаються у Польщу та Туреччину

Зміст

Я закінчив четвертий курс журфаку. Рік до випуску. Канікули. Мій старший рідний брат займається дрібним бізнесом. Дзвонить:

- Їду в Карелію. Хочеш підзаробити? Допоможи. Лише потрібно бути там з 10 по 13-го. Саме в ці числа місто отримує зарплату на алюмінієвому заводі. Потім - смислу немає, все пропивають.

До того (та вже й після) я ніколи у Карелії не був.

Погодився поїхати.

Тюки із нехитрим крамом. Два потяги у плацкарті. Неймовірна краса за вікном - ліси, озера. Романтика.

Надвоїці. Невеличке карельське містечко бог знає де. Виходимо з потяга. В місто ведуть сходи - потьомкінські у мініатюрі. Кинувши погляд вгору, я був вражений побаченим. Всі сходи - і ліворуч і праворуч були завалені мужиками, які втомилися від роботи і алкоголю. А навколо них - теж не дуже тверезі діти витягують із їхніх кишень гроші. Той же, хто добрів додому, очевидно, мав шанс хоча б щось принести дружині.

Далі - знайомство з містечком. Обшарпані будинки. Миршавенький готель, базарчик, де ми продавали свій крам і люди. Більшість із них зранку були вже готовченки. Але щось там на базарі все ж таки купляли.

Потім до нас почали носити ножі і пістолети - купіть, пацани. Тоді цього добра в Карелії було навалом - поруч зона на зоні. Після відсидки зеки селилися в Надвоїцях та сусідніх містечках.

Згадую все це зараз, і вкотре дякую Богові, що ми звідти вибралися живі і здорові. Правда, при від’їзді потяг обнесли нічні злодюжки - покрали у людей все - взуття, одяг, речі, документи. Все-все, що не було сховане під нижню полицю. Але це, на щастя, нас минуло, бо все наше було з нами.

Так от.

Коли я чую про якусь “вєлікую расєю”, я завжди згадую Надвоїці, ті “потьомкінські” сходи і людей - від малого до старого, які п’ють безпробудно все, що горить. Коли є гроші. А коли їх немає, тягнуть свої пістолети і ножі та пропонують зальотним “комерсам”, або ж обносять їх по дорозі додому. Вони нічого крім цього робити не вміють. Хоча ні - вміють: сидіти перед тєліком в обвислих трєніках, лузати сємкі, тягнути пивас і пишатися-пишатися-пишатися собою і “вєлікай расєєй”.

2024, субота

2 листопада