Пильний погляд збоку ніколи не зашкодить, натомість допоможе виявити недоречності й неточності, навіть звичайні помилки при наборі, тим більше, що Word, який чути не чув про улюблені українські розваги з правописної еквілібристики старанно їх помножує, всоте виправляючи "ексміністрів" на "екс-міністрів". Особисто я майже не зауважую огріхів у текстах дружини, придираючись передовсім хіба що до поодиноких філософських або айтішних термінів. Натомість вона, багатолітній редактор шанованого часопису «Критика», не раз примушує мене червоніти, вказуючи на мої мало не школярські помилки з крапками, комами, двокрапками і рештою всіх цих обов’язкових дресированих бліх. У питаннях правопису і граматики я повністю покладаюся на її вироблену фахом думку, без зайвих розмов та емоцій старанно виправляючи недоліки. Натомість у питаннях стилю я вже не такий покладливий, і не перелічити всіх мечів, поламаних у двобоях довкола моїх улюблених слівець та зворотів. Таких, наприклад, як «належним чином». Для дружини це банальний канцеляризм, який вона охоче виправила би на "як слід" або "правильно". Для мене ж це світоглядне питання і справа принципу, неодноразово обдумуваний концепт.
Ще одне ґроно редакторських зауважень на мою адресу – імена улюблених авторів, які я часто вставляю, переважно там, де треба і (поклавши руку на серце) подеколи не дуже доречно. Мої постійні читачі вже звикли, що я неодноразово апелюю до Германа Гессе, Мартіна Гайдеґґера, Ернста Юнґера і Кела Ньюпорта, щоб згадати бодай найголовніших. Але коли в трьох колонках поспіль я покликаюся на думку одного й того ж Кела Ньюпорта, то це, вважає моя дружина, відвертий перебір і надуживання читацькою терплячістю.
З іншого боку, як же ж мені не згадувати про Кела Ньюпорта, завдяки чудовим книгам якого, зокрема, "Цифровому мінімалізму", я докорінно поміняв випадково сформований гонитвою за технологічними ґаджетами стиль життя і вже майже повністю пересів зі смартфона на добру стару "Нокію", яка може похвалитися тим, що має радіо і ліхтарика! Ага, а ще нею можна телефонувати і щось навіть розібрати крізь шипіння, булькання та потріскування в каналі. Зате тепер у мене з’явилося вдвічі більше вільного часу для читання того ж таки Гайдеґґера, який одним з перших зауважив нівеляцію людського начала дедалі потужнішим і всеохопнішим духом техніки. Зараз не бракує авторів, які пишуть на ці ж теми, але до безперечних чеснот Ньюпорта належить якраз його стилістичний мінімалізм, він ніколи не ллє води, щоб збільшити обсяг книги, завжди говорячи посутні речі.
Або як пропустити ім’я Германа Гессе, якщо я розпочинаю кожен робочий тиждень з обов’язкового перечитування кількох сторінок "Гри в бісер"? Хіба не пророчими виявилися його описи "фейлетонної доби", хіба не про нас йому йшлося? Перечитайте при нагоді бодай вступ до роману: "Вони терпляче вчилися керувати автомобілями, грали в складні картярські ігри й самовідданно розв’язували кросворди, бо були майже беззахисні перед смертю, страхом, болем і голодом, духовно безпорадні, не здатні вже знайти втіху в релігії. Ті люди читали стільки статей, слухали стільки доповідей, а не мали ні часу, ні сили озброїтись проти страху, побороти в собі ляк перед смертю; вони жили наче в гарячці й не вірили в майбутнє". Поставте замість картярських ігор комп’ютерні і ви все зрозумієте.
А згадавши про Гессе, як не згадати про його видатного сучасника, письменника й пристрасного ентомолога, Ернста Юнґера, творчістю якого сам Гессе й захоплювався? Людина, що відважно пройшла дві світові війни, не втративши при цьому честі і не заплямувавши мундира вчинками, негідними звання офіцера, запійний читач, дослідник алкоголів і галюциногенів… Побачивши на своєму віку безліч страхітливих смертей і руйнувань, описавши надмір сатанинської присутності в сучасній йому історії, Юнґер, поміж тим, не завагався прийняти католицьку віру у 100 років, давши чи не найважливіше у переповненому смислом і творчістю житті свідчення та повчання нам.
Вислухавши мої неспростовні докази, супроводжувані розмахуванням рук, дружина капітулює. А я задоволено сідаю до письмового столу писати новий текст, перебираючи коштовний бісер улюблених і дорогих імен. Насправді це не похвальба ерудицією, як декому може здатися. Просто боляче дивитися, яку каламуть читають люди останнім часом, якщо читають узагалі. Тому ці імена – заклик познайомитися з дійсно вартісними авторами. Прочитавши їхні твори, ви не пошкодуєте за часом. Витрачений на читання, він перетвориться на набуток, бо ви знайдете незрадливі орієнтири для того, щоби прожити життя належним чином.