14 березня на великі екрани вийшла пригодницька комедія Ольги Ряшиної "Я, "Побєда" і Берлін", про яку говорять уже чотири роки відколи у серпні 2020 компанія StarMedia за підтримки Держкіно розпочала над ним роботу. Стрічка, присвячена лідеру культового на ранній українській електронній сцені гурту "Скрябін", що став символом нового покоління українців – Андрію Кузьменку (Кузьмі), утім є не документальним фільмом-біографією, а художньою інтерпретацією його однойменного автобіографічного літературного дебюту.
А тому все має право бути не зовсім так, як у книжці. Або й зовсім не так. Тому раптом виявиться, що частково події відбуваються не в рідному Кузьмі Новояворівську, а у Львові. Що з Бардом до Берліна на "Побєді" Кузьма поїде не просто так, а за три дні до концерту. Що Бард вивозить на продаж за кордон не просто манекени, а наркоту. Та й чимало інакших речей, бо ж - уява. Чи реальність - ті її моменти, які до книги не увійшли, але про які могла розповісти знімальній групі дружина Кузьми Світлана Бабійчук. Чи його батько Віктор Кузьменко. Чи не могли.
До речі, вони обоє були присутніми на спеціальному показі у Львові.
"Цей фільм повернув мене на 20 років назад, - поділився з присутніми думками Андріїв тато. - Я помолодів і ніби знову слухаю усі історії, які трапилися з Андрійком під час поїздки в Німеччину. Поки дивився фільм, то ту атмосферу знову дуже добре відчув".
"Щодо мене, то цей фільм дивлюся не перший раз, - зауважила Світлана Бабійчук, - але щоразу в нього закохуюся, відкриваючи для себе все нові й нові його нюанси. За кілька місяців до загибелі Андрія ми з ним були на Бродвеї, дивилися мюзикл "Мамма Міа!" І не було там все аж так ідеально, як ми могли б собі уявляти. Тому давайте будемо до своїх людей добрішими та більше їх хвалити. Нехай молодь робить, нехай експериментує. Цей фільм - це трішечки тепла та можливостей доторкнутися до Андрієвої душі".
Писати про кумирів складно. І знімати про них теж не менш складно. Навіть якщо це не біографія, а комедія, як у цьому випадку.
Дуже добре розумію, чому свого роду стрес пережив актор Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка Іван Бліндар, коли почув у слухавці, що його затвердили на роль Кузьми у цьому фільмі. І чому перебував у такому стані, аж поки особисто не познайомився зі Світланою Бабійчук і вона його на цю роль не благословила.
І зрештою, акторові вдалося, як на мене, найважливіше - передати риси особистості Кузьми: його доброту, життєрадісність, легкість, щирість, готовність допомогти й готовність до пригод. Передати дуже наближено до оригіналу - на втіху родині та на радість численним фанам.
І ця акторська складова у фільмі справді важлива. Бо все було б менш інтригуючим, якби, приміром, не образ Барда - значно цікавіший та об'ємніший, ніж у книзі. Та й інші актори постаралися.
Відтак фільм вийшов легким, необтяжливим і дуже молодіжним. А добрі візуальні картинки у ньому та музичне оформлення (спеціально для стрічки українські виконавці - "Без обмежень", Jamala, "Антитіла", "ТНМК", Тіна Кароль, MONATIK та ін. - записали кавери на 16 композицій Кузьми) додають цій кінороботі додаткової притягальності.
Однак увазі глядача аж ніяк не фільм без зауважень. Бо вони є - у кожного власні. Хтось зверне увагу на поверховість окремих ситуацій, інший на їхню штучність, ще інший, що йому не смішно так, як вимагав би того зазначений жанр комедії.
Мене особисто не покидала думка, що "Я, "Побєда" і Берлін" за книжкою Кузьми Скрябіна на сцені театру імені М. Заньковецької у постановці молодої режисерки з Києва Вероніки Літкевич (яка інсценізувала цю книгу Скрябіна самостійно) емоційно зачепила мене значно більше, ніж дійство на кіноекрані. І що усміхалася я на виставі значно частіше, ніж у кінозалі. І що вдруге на цей кіноперегляд я навряд чи пішла б на відміну від щирого бажання ще раз побачити "Я, "Побєда" і Берлін" на заньківчанській сцені.
Звісно, порівнювати виставу і кіно не можна. Та й пам'ятаючи прохання дружини Андрія Кузьменка Світлани Бабійчук бути добрішими як один до одного, так і до творців стрічки, вказувати на ті чи інші "блохи" не хочеться. Тому зосередимося на тому, що важливо.
А важливо, що фільм таки вийшов. Його появи хотіло і чекало багато людей. Отож бажання здійснилося. Стрічку творили переважно молоді люди, а відтак у ній чимало молодечого запалу і молодечих зашкварів. Можливо, цей фільм не здобуде "Золоту пальмову гілку", але з гумором нагадає багатьом українцям атмосферу їхньої юності чи молодості. Та й просто розважить, що не менш суттєво.
А ще - допоможе нашій перемозі й нашим людям. Як? Виручені з прокату фільму кошти після усіх необхідних відрахувань творча група планує передати на потреби Благодійного Фонду імені Кузьми Скрябіна, який свою місію сьогодні не останнім чином бачить у допомозі українським військовим.