Як російські окупанти звільняють окуповані міста від нашої історії і мови

Нинішній Маріуполь нагадує один великий Освенцім. Із дитячими візочками, які назавжди залишилися під завалами будинків. Із братськими могилами. Із їдучим трупним запахом у кожному дворі. Але російський загарбник чітко і наполегливо робить свою роботу із руйнації та перетворення потужного центру українського Донбасу на огидне дно русского мира.

Заступник мера Маріуполя Петро Андрющенко ошелешив усіх новиною — росіяни розпочали інвентаризацію бібліотечних, шкільних та інших книжкових фондів. Всі книжки, які на думку окупантів, становлять небезпеку екстремізму”, вилучають. До екстремістської належать, зокрема, всі підручники Історії Україні та української літератури.  Нині на часі в Армії Росії - Мангуш в Нікольське, далі донецькі працівники бібліотеки ім. Крупської палитимуть багаття з книг у Маріуполі.

“Забороненими книгами стали – українська література, історія, підручники про УПА, Степана Бандеру та інших політичних діячів і письменників”, — каже радник мера Андрющенко. Десь це вже було! Звісно ж у нацистській Німеччині у 1933 року, коли кумири нинішньої Росії палили книги Ремарка, Фрейда, Манна і Хегемана. Бо “надто мало в них було німецького духу”. І коли російські ЗМІ радісно друкують новини про звільнення міст Донбасу від Кобзаря і Степана Бандери — я згадую, що німецькі радіостанції Третього Рейху теж робили радісні репортажі про книжкове барбекю в Берліні.

Окупанти добре знають: щоб убити народ, треба позбавити його слова, історії і власних дітей.

Уповноважена з прав людини Людмила Денисова у своєму Facebook повідомляє, що російські війська не лише руйнують бібліотеки своїми постійними обстрілами, а й масово вилучають українські книги на окупованих територіях. Майже 60 бібліотек уже спалені або зруйновані.

За даними директорки Українського інституту книги Олександри Коваль, найбільше руйнувань зазнали Чернігівська бібліотека для юнацтва, Донецька бібліотека для дітей, Макарівська публічна бібліотека, а також бібліотека ім. Короленка у місті Харкові – одне з найстаріших і найбільших книгосховищ в Україні.

Загалом на тимчасово окупованій росіянами території опинились майже 4000 бібліотек.

“На тимчасово окупованих територіях російські війська нищать не тільки споруди, в яких знаходяться бібліотеки, але й власне українські книжки, зокрема підручники з історії та української літератури. Так звана “воєнна поліція” вилучає українську художню та історичну літературу з бібліотек на територіях Луганської, Донецької, Херсонської областей”, – повідомляє про факти книжкового варварства Людмила Денісова.

Наша військова розвідка ще наприкінці березня повідомляла, що на тодішніх захоплених територіях Луганської, Донецької, Чернігівської та Сумської областей російські війська вилучали і знищували  українську літературу і підручники з історії. Найбільшу зацікавленість в окупантів викликали книжки про українські Майдани, АТО/ООС, історію українських визвольних змагань.

Знайдені книжки ворог вилучав, знищував на місці або вивозив у невідомому напрямку. Водночас окупанти з РФ мали цілий перелік заборонених до згадування імен. Серед них – Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич, Чорновіл. В містах Кремінна, Рубіжне (Луганська область), Городня (Чернігівська область) відомо про випадки вилучення книжки “Справа Василя Стуса” Вахтанга Кіпіані.

Це значить, що хлопчики із Хабаровська, Ульяновська і Дагестану чітко знали, що треба шукати. У них були заздалегідь підготовлені прізвища ключових для України історичних постатей та літераторів. Саме ці персони виліпили із піску і глини вільного і незламного українця. Саме ці українські герої змушують Пушкіна з Булгаковим взяти чемодан і поїхати назад до Росії. Рашисти точно знають, що спочатку було Слово. Тому слідом за книжковими багаттями у Маріуполі будуть і розправи над підручниками історії України і в інших регіонах, куди вони зайшли. Росіяни точно знають, що без експлуатації українців вони ніхто і звати їх ніяк. Тому їм важливо надягнути на нас ярмо усоте. Поки світ ще в нічній піжамі. І поки частині українців питання остаточного звільнення від пут русифікації “не на часі”.