Буча, Маріуполь, підбиття крейсера "Москва": в перші місяці повномасштабного вторгнення було багато подій. Навіть я буду плутатися в них і можу щось забути. Зараз цього менше, бо лінія фронту стабільна.
Війна почалася у 2014-му, а російська підготовка до неї взагалі тривала з 1991 року. Є безліч фактів, які про це свідчать. Ми не стабілізували ці терміни: АТО, ООС, повномасштабна фаза. А насправді відбувається російсько-українська війна, в якої є декілька фаз вторгнення: Кримська, Донбаська і повномасштабна. Цією тяглістю мають займатися і журналісти, і держава. Адже негатив суспільство вбирає швидко, а хороших речей повинен хтось навчити. Має бути тягла традиція, якої поки немає.
Побудова якісної, системної інформаційної політики — завдання держави, натомість профільне міністерство не встигає за викликами часу.
В Україні відсутня системна інформаційна політика, що загрожує розумінню історичних подій сьогоднішньої війни для наступних поколінь. Натомість непокараними залишаються проросійські блогери, які роками отруювали український інформпростір в інтересах ворога.
Читайте також: Визначеність проти невизначеності. Що грає на руку диктатурам
З усіх країн, які мають зв'язок із зовнішнім світом, зачистити інформаційне поле вдалося тільки Китаю, і то не до кінця. Навіть Росія не змогла абсолютно зачистити все. Ми живемо в інформаційну епоху, тому запровадити цензуру, щоб всі говорили тільки правильні речі, неможливо. В Україні можуть бути проросійські блогери, для них в кожному обласному центрі знайдеться спеціальний заклад — слідчий ізолятор. Там мають перебувати відкрито проросійські блогери. Щодо решти "чортів" можна було давно відкрити кримінальне провадження за статтею 111 "державна зрада".
Про автора. Юрій Гудименко, український політичний діяч, лідер партії "Демократична Сокира".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.