На планеті майже 200 країн. Всі вони мають свої власні проблеми та свій внутрішній порядок денний.
Ми не в центрі світу.
Лише підліткам здається, що весь світ крутиться навколо них.
Ми палаємо у величезній війні, яка має шанси вихлюпнутися далеко за межі Східної Європи.
Але це мало хто розуміє, окрім безпосередніх сусідів, та й тим начхати.
Якщо польський далекобійник не усвідомлює, що кожен день блокування кордону збільшує ймовірність його власного сидіння в окопі, то що ви хочете від американського програміста, французького фермера, індійського дрібного чиновника, аргентинського вчителя, саудівського шейха, індонезійського базарного торгівця?
Світом правлять історії. Майже два роки тому наша історія вразила світ. Але потім увага перемкнулася на інші історії.
Члени парламентів та урядовці різних країн думають про внутрішній порядок денний. Тому що їх примушують виборці. Навіть в авторитарних країнах внутрішній порядок денний зазвичай переважає.
Ми не розповіли свою історію так, щоб вона затьмарила внутрішній порядок денний. Ми не стали героями серіалу, який дивляться щовечора не відриваючись.
Читайте також: Спільнота втратила моральних лідерів, тому боїться моральних дилем
Частково це пояснюється відсутністю великих новин протягом майже року.
Але головне — ми не склали своєї історії для світу.
Нам потрібне посилення дипломатії в рази. Як професійної дипломатії (у нас ще немає послів у багатьох важливих місцях світу, а ті, що є, часто не відповідають вимогам часу), так і народної: митці, підприємці, історики, ветерани тощо.
Читайте також: Як боронити український інтерес на переговорах з євробюрократами
Треба припинити погану практику, коли дипломатами керують туристи. Треба припинити погану практику тасування перемовників. Треба залучити силу горизонтальних мереж. Треба підтримувати стару і нову діаспору. Треба будувати багатопартійні відносини. Треба використовувати на повну міжпарламентські майданчики. Треба стояти на кожній сцені світу, де стоять росіяни, і перебивати їхні наративи своїми. Треба виходити на кожну трибуну світу після росіян і спростовувати їхні історії, розповідаючи свої. Треба виглядати для світу маленьким благословенним Давидом, який відчайдушно б'ється з великим тупим, жорстоким, огидним Голіафом, а не маленькою корумпованою автократією поруч з великою корумпованою автократією.
Наші зовнішньополітичні провали мають об'єктивні причини, але ми не маємо на них права. Мусимо перемагати. Кожна поразка має навчити нас, що ми робимо не так.
Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.