Хто, куди й коли їздить завжди важливо, щонайменше коли йдеться про геополітику. Ані Путін, ані Сі не їдуть на саміт Великої двадцятки в Індії. Перший напевно хотів би, але боїться, схоже навіть фізично, адже на саміт БРІКС він теж не поїхав і в Туреччину теж.
Сі ймовірно "пропустить" саміт, адже для нього витримати паузу зараз найкраще. Зі своєї, суто китайської, позиції, він все робить правильно — чекає на Путіна у жовтні на саміт "Шовкового шляху" і підвищує ставки перед президентськими виборами на Тайвані у січні. Повного впливу на Путіна немає ніхто, але найбільший відносний — тільки в Сі. Та й низка переворотів в Африці Китаю теж в плюс — в нього Африці скоро буде "золота акція".щодо безпеки, економіки та відповідно контролю над міграційними потоками.
Читайте також: Що робити з Росією після війни?
Китай стає номер один співрозмовником для Заходу і показує це йому — візит за візитом американців до Пекіну і нічого у відповідь — це суто у китайському дусі.
Геополітична "шахівниця", як казав "Збіг" Бжезінський, змінилася. На дошці чимало фігур і мета як Заходу, так і неЗаходу виграти свою партію, а потім і турнір.
Ми хочемо стати частиною Заходу і це означає розуміти його правила гри та мотивацію, як і мотивацію тих, хто грає на іншому боці. Ми на ній — важлива фігура і ніхто не буде нами жертвувати, ті ж самі китайці також не будуть, імперська РФ їм не потрібна та й зміцнений російський режим теж.
Але наша тактика і стратегія інших можуть бути фундаментально різними, і в найближчі місяці ми це можемо відчути.
Про автора. Павло Клімкін, дипломат, ексміністр закордонних справ України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.