Про стрічку та чому її варто побачити розповідає журналістка Еспресо, яка побувала на допрем'єрному показі.
Першим глядачам вже випала нагода побачити "Мого карпатського дідуся" на передпоказі у Львові, а також поспілкуватися із командою, яка створила це якісне українське кіно.
Як прозвучало від команди, роль діда Заза Буадзе писав спеціально для Богдана Бенюка, саме його він бачив тим трохи суворим, літнім гуцульським паном, із минулим клоуна та з життям у карпатській Бережниці. Коли ж на кастингу вони побачили Сімоне Коста, то зрозуміли – він наче справжній онук актора. І, попри різні мови, на знімальному майданчику вдалося досягти цілковитого взаєморозуміння.
Фото: Андріана Стахів
Варто відзначити, що фільм знімався доволі тривалий час: починали створювати його ще 2019 року, тоді відзняли українську частину, але роботу в Італії зупинила пандемія – відновити зйомки вдалося лише рік потому. Проте на "Мого карпатського дідуся" чекало наступне випробування. Почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну. Та попри це все, фільм таки нарешті виходить на великі екрани та чекає на своїх гостей. А його дебют відбувся у межах цьогорічного Одеського міжнародного кінофестивалю у Чернівцях.
Історія розпочинається у далекій Італії, але серце її належить Бережниці, адже саме тут розгортаються основні події, які змушують глядача то сміятися, то витирати сльози. Ні, це не зовсім комедія, і не просто комедія. Сюжет має свою драму та неочікуваний фінал. Тут переплітаються долі та душі, які начебто такі різні, але й споріднені водночас. "Мій карпатський дідусь" – це шлях до порозуміння, попри битву поколінь та, здавалося б, протилежних способів мислення.
У стрічці органічно переплітається минуле з теперішнім, коли спогади героїв постають чіткою картинкою перед глядачем, прояснюючи дії персонажів, коли зайві слова вже не потрібні. Упродовж всього сюжету ми бачимо, як теплішають стосунки буркітливого стариганя та його непоступливого 16-річного онука, як спочатку дуже далекі карпатські будні займають своє місце у серці юнака, адже це рідні місця його мами, які вони залишили ще в ті часи, коли Мікеле був ще зовсім малюком.
Власне тут італійський Мікеле перетворюється на Мишка, все ще італійського, проте вже з помітною любов'ю до гуцульського коріння. Хлопець відкриває для себе гори, їхні небезпеки та звичаї і врешті вже не так поспішає до сонячної країни. Але як обернеться його доля, це українські глядачі зможуть побачити на власні очі вже зовсім скоро. Як і дізнатися, яка ж все-таки роль належить у стрічці довгій чорній парасольці.
Фото: Одеський міжнародний кінофестиваль у Чернівцях
До речі, якщо згадувати про парасольку, то, власне, вона й лягла в основу попередньої назви фільму – "Небо-парасолька". Та у процесі роботи над ним і трансформацій її вирішили змінити на назву "Мій карпатський дідусь", яка справді краще відображає суть фільму.
Як пригадував сам виконавець головної ролі Богдан Бенюк, під час процесу зйомок із командою трапилося чимало знакових моментів. То з куркою, яка раптово вистрибнула на стіл і разом з героями почала споживати поминальну їжу - так-так, цей кадр варто не пропустити, то з погодою.
"Сніг посеред жовтня, який на три дні випав і дав нам можливість закінчити зйомки цього фільму. Фіналу, де ми показали в білому вбранні карпатські гори, - це зовсім перевернутий був фінал. Це зробив Господь Бог. Ба більше, за півтора місяця з вересня, що ми знімали кіно, не випало жодної краплинки дощу, золота осінь із сонцем стояли, щоб ми це кіно зняли", – поділився він.
А щоб краще оцінити усі повороти сюжету, пережити історію героїв разом із ними, можливо, згадати щемкі моменти своїх стосунків із дідусем, обов'язково варто переглянути стрічку. Варто зазначити, що цікавою вона буде не лише дорослим, але й дітям.