З першого дня ескалації на Близькому Сході Москва розкручувала на Північному Кавказі антиєврейські, антиамериканські й антиукраїнські настрої. Відбувалося цілеспрямоване формування і підігрівання цієї ненависті у північнокавказців. Російські пропагандисти цинічно грали на релігійних емоціях місцевих мусульман. Але, як завжди у росіян, був нюанс. У Кремлі не врахували нових особливостей регіону і не передбачили, що акції на підтримку палестинців і проти Ізраїлю запросто можуть трансформуватися в де-факто антивладний протест.
У багатьох корінних народів в Росії іслам допомагає зберегти свою національну ідентичність, декларувати інакшість щодо росіян. Мову забрали або забирають, історичну памʼять забороняють, за національні традиції карають.
Релігія залишилася чи не єдиним вікном свободи, але і його помаленьку зачиняють. На цьому ґрунті почалася радикалізація. Москва вже профукала ренесанс ісламу у неспокійному південному поясі РФ.
Читайте також: Погром у Махачкалі є спробою Москви дискредитувати народи Кавказу
Використовуючи близькосхідний конфлікт, Кремль спробував поекспериментувати з релігійними настроями мусульман. У Кремлі вирішили, що у цій ситуації можуть зблизитися зі своїми мусульманами, а навіть захотіли погратися з керованим збуренням суспільних настроїв на Північному Кавказі й спрямуванням хвилі назовні. Не вийшло, обпекли пальці. Налякалися так, що заходилися істерично гасити те, що самі розпалювали. Прокремлівські ФСБешні тг-канали, які одразу виливали тонни антиєврейських постів, пізніше розповідали про те, що не всі євреї винні й погані.
Приводом до протесту у Дагестані, і не лише там, була підтримка Палестини. Наголошую, це був лише привід. Де-факто це була дозволена можливість на протест проти гніту влади. Відбулася типова масова сублімація. Хитріший Кадиров ще десять днів тому заборонив людям на території Чечні демонструвати будь-яку солідарність з Палестиною. Дільничі міліціонери обходили населення і вели розʼяснювальну роботу. Бо Кадиров набагато краще за Путіна відчував, куди воно несеться.
Про автора: Михайло Басараб, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.