Але суть українізації зовсім не в тому. Українській мові та культурі ніяк не допоможе, якщо раптом всі російськомовні оніміють чи виїдуть з країни. Тому що кількість україномовних і об'єм української культури від цього не зросте ні на міліметр.
Мета українізації — збільшувати кількість україномовних і, відповідно, українотворчих та україноспоживаючих учасників. У цьому сенс, лише у цьому.
І єдиний продуктивний спосіб роботи з російськомовними — стимулювати їх ставати білінгвами. Не щоб вони забули свою рідну російську (бо це для них рідна мова, і цей факт не змінити з огляду на явище, яке у фізиці називається стрілою часу), а щоб вивчили ще українську й стали учасниками і української культури. Це важливо. Якщо хтось із них перейде на українську безповоротно — це всього лише приємний для України бонус, але не самоціль.
Читайте також: Національна безпека – законна підстава заборони РПЦ
"Мовний талібан", "драконівські мовні закони" - просто маніпуляція і дуже сволочна спроба ігнорувати реальність. Подаючи все так, наче того злощасного таксиста заставляють оніміти й забути свою мову. А не всього лиш вивчити ще одну, аби комунікувати нею зі своїми пасажирами-клієнтами. Тим паче, що це слов'янські суміжні мови, і зусилля на її опанування незмірно менші, аніж, приміром, вчити німецьку, аби таксувати в Берліні чи Дортмунді.
Читайте також: Про клуб "рускоговорящіх бізнесменов"
Виставляти українізацію як репресивний процес — цинічна й брехлива маніпуляція. Це чудово видно по людях, котрі опанували англійську і можуть тепер споживати і англомовний контент, і україномовний. І писати щось чи творити нею. Чи страждає Україна від того, що люди вчать англійську? Ні. Чи постраждають російськомовні від того, якщо вивчать ще українську? Так само ні. Це ідентичні процеси. У кожному з них виграє і людина, і середовище. Стратегія win-win.
І навіть попри війну (як уявний експеримент, звісно, бо на війну не зважати неможливо), процес українізації не політичний, а практичний і цивілізаційний. Україна та українське суспільство прагне розширення й росту свого культурного поля, аби мати більше кльових книжок, більше кльових пісень і фільмів, більше жанрів українською мовою.
І я не бачу жодної причини опиратися цьому світлому наміру. Хіба на зло.
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.