Він настільки наполегливий і впертий, що зрештою йому влаштовують перфоменс, але в карету садовлять його дочку. Всім цікаво, як відреагує майстер: кинеться на порятунок дочки чи продовжить малювати. І ось художник натхненно намагається вловити пензлем моторошну сцену, де людина згорає живцем. Любителям Інстаграму не завадило б прочитати це оповідання.
Для мене перестав існувати культовий режисер Андрій Тарковський, коли я дізналась, що на зйомках фільму "Андрій Рубльов" спалили живу корову.
А один фотограф отримав премію Пулітцера за світлину, на якій на присмертну від голоду африканську дівчинку чатує гриф. Зняв, сів у літак і полетів. Нехай Червоний Хрест рятує, то не його справа.
Так само якісь мерзотники кілька днів знімали, як від голоду і спраги вмирає лев у пустелі. Звичайний мисливець, і той добив би тварину, якби не кинувся її рятувати. Мистецтво вище за людяність? Для кого тоді воно твориться?
Львівський художник у 90-х робив інсталяцію, де в калюжу з рибами вливали нафту і ті вмирали на очах глядачів. Коли мені розповіли про це, той художник теж перестав для мене існувати, хоч ми були в дружніх стосунках.
Читайте також: Прогрес, що виявляється регресом
Спостерігаючи, як метри й не-метри задля слави та грошей не гребують реальним насильством, інші посполиті намагаються їх наслідувати. Тепер кожен може знімати фільми й публікувати фото, які побачать тисячі й десятки тисяч. Як ті відморозки, що споюють дівчат і гвалтують їх на камеру. А скільки підлітків закінчують життя самогубством через інтимні фото, які потрапили в мережу? Фільми, де кров штучна, а насильство — імітація, наслідують у реальності, а їхні автори спокійно стенають плечима: ми творимо мистецтво.
Витончені натури, що вважають себе експертами з культури й навіть філософами, кажуть, що не можна прив’язувати твір до особистості митця. Мистецтво вище моралі. Це все, на мою думку, достоєвщина, і доки її вважають на Заході привілеєм загадкової душі, самі знаєте, якого народу, ніякі "диверсії", які вчинили дами укрсучліту разом з Оксаною Забужко та Марією Матіос, дозволивши перекласти мовою окупанта на дев’ятому році війни свої безсмертні опуси, не матимуть бажаного ефекту.
Митець не має права бути аморальним і безпринципним. Та ще тоді, коли московити вбивають українських письменників, які не втекли від війни, просторікувати про неї за кордоном. Ніхто не давав їм права бути безвідповідальними.
Читайте також: Шоу мусить закінчитися
Вчора я бачила, як у парку до старого бомжа, що купою лахміття лежав на траві, підійшло троє вгодованих хлопців-сімнадцятиліток у білих футболках і зробили собі з ним селфі, про що він не здогадувався, бо спав блаженним сном. Ні, вони його не чіпали, бо довкола було повно людей, і хто знає, чи й копнули б, якби парк був порожнім. Просто їм кортіло показати контраст між брудним і чистим й додати собі кілька підписників в Інстаграмі.Але брудними були вони, а не той бездомний чоловік. Брудні всередині. Бо кожна людина має право на приватність.
Не знаю, в якому колі пекла опиняться ті, хто не порятував, не допоміг ближньому, але вони терпітимуть менші муки, ніж ті, хто використав чиїсь страждання задля слави чи грошей, й пішов собі далі. На каву чи на пиво. Недаремно французи відмовлялись ховати комедіантів на цвинтарі поряд зі звичайними людьми.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.