Прогрес, що виявляється регресом

Невже ще хтось вірить, що людство рухається вперед і тільки вперед, якщо полоненим українським воїнам відрізають голови й виставляють відео, гвалтують на камеру дівчаток, хваляться тим, що розстрілюють всіх підряд українців, у тому числі дітей і жінок.

Колись у Ланах Соколівських біля Стрия мені розповіли, як у Другу світову війну німецький солдат з автоматом гнав попереду себе маленьку єврейську дівчинку. Вона плакала, рвала квіти, і кликала маму, і знову рвала квіти. Тоді солдат застрелив її й пішов собі далі.

Мене цей епізод страшенно вразив. Хоч комуністи творили ще більш жахливі речі, здивувала незворушність вбивці, який не вважав себе вбивцею.

Я не здивуюся, якщо українці,  переживши цю війну, втратять віру в існування Бога, який допустив таке моральне звиродніння. Людство, яке не підкоряється моральному імперативу, це вже не людство. Зомбі й штучний інтелект, виявляється, чудово можуть співіснувати. Вони уособлюють Страх і Контроль. Все, що не можна контролювати, буде знищене. Так, як знищують нині Україну, торгуючи правдою про війну, перетворюючи страти на шоу. Десятиліттями на екранах лилося журавлинове варення, дорослі й малі бавилися в ігри-стрілялки, демонструвалися найвишуканіші способи тортур, до яких вдавались високоінтелектуальні маніяки. 

Читайте також: Ісус Христос — суперзірка

Я не здивуюся, якщо українці,  переживши цю війну, втратять віру в існування Бога, який допустив таке моральне звиродніння. Людство, яке не підкоряється моральному імперативу, це вже не людство

Це не для відсталої Росії, де основна маса населення безпробудно п’є і сидить по тюрмах, і не споживає масову культуру. Це робилося для того, щоб люди навіть у цивілізованих країнах поступово деградували, сприймаючи насильство як щось притаманне людському роду, бо так їх легше контролювати.

Читайте також: Від першого до останнього подиху

І особисто мені байдуже, чи це справа рук таємного світового уряду, чи Сатани, чи це логічний наслідок розвитку науки й техніки, які  не визнають жодних  моральних бар’єрів. Зло потрібно виполювати як бур’ян, коли воно ще маленьке, а не  тоді, коли серед того шкідливого зілля вже не видно корисних рослин — культури, яка прищеплює мораль, а не балачки про якісь "європейські" цінності. Бедуїни, що кочують пустелею все життя, мають несогірші цінності  й не нав’язують їх нікому, не ділять країни на перший, другий чи третій сорт.

Я волію залишитись у своєму бедуїнському світі, в якому спекотно вдень і холодно вночі, де цінується кожна рослинка і кожна краплина води, де подорожній, якому простягають кухоль  з водою, не соромиться благословити руки, що подають йому воду

Люди, які живуть, згідно з законами Всесвіту, найголовніший з яких, як вважав останній гуманіст XX століття  Альберт Швейцер: "Я — життя серед інших життів, які хочуть жити", тобто "Живи й давай жити іншим", не потребують контролю. Вони прагнуть зберегти свою окремішність, незалежність, свободу. Дивлячись, як невмілі рученята наших культуртрегерів намагаються переробити українську колію на європейський стандарт, і вже взялись переосмислювати вкотре нашу класику, щоб встановити над нею контроль, видаючи це за неабиякий поступ, я волію залишитись у своєму бедуїнському світі, в якому спекотно вдень і холодно вночі, де цінується кожна рослинка і кожна краплина води, де подорожній, якому простягають кухоль  з водою, не соромиться благословити руки, що подають йому воду.

Читайте також: Синдром вдаваної безпорадності

Хіба прогрес це — знищувати сіль нашої землі – села, позбавляючи їх шкіл, самоуправління, амбулаторій? В ім’я туристичного бізнесу паскудити схили Карпат  чиряками у вигляді буковелів та лижних трас і влаштовувати Діснейленди з народних промислів і традицій?  Світ повинен залишатись загадкою, щоб розвиватись, не руйнуючи.

А щоб не руйнувати, потрібно знати справжню цінність речей і явищ, за які потрібно боротись, зриваючи з них ярлики, що їх поставили інші — ті, хто вірить, що людство все-таки повзе у світле майбутнє, ковзаючись  і падаючи на розмитій безпринципністю та аморальністю землі.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.