Лист Зеленського до Путіна насправді адресувався Трампу, - дипломат Мільман

6 червня, 2026 субота
17:40

Поки Трамп займався війною в Ірані президент України Володимир Зеленський написав листа Путіну, який одночасно ставить президента США перед складним вибором. Чому саме зараз з'явився цей лист?

Зміст

Сталося дещо дуже незвичайне. Поки весь світ обговорював Іран, Ормузьку протоку, американські удари по ядерних об'єктах і ризик великої війни на Близькому Сході, Володимир Зеленський несподівано написав відкритого листа Володимиру Путіну.

На перший погляд це виглядає як звичайний дипломатичний жест. Але чим уважніше читаєш цей лист, тим дивнішим він здається. Тому що Зеленський одночасно пропонує переговори й нагадує про російські проблеми, одночасно говорить про мир і нагадує про українські удари по російській території, одночасно пропонує зустріч і натякає на слабкості Кремля.

Саме тому виникає головне запитання: чому зараз, - розмірковує керівник програми з вивчення Росії в Інституті національних стратегічних досліджень Аркадій Мільман.

Чому саме зараз Зеленський вирішив звернутися до Путіна? Чому саме зараз американський Конгрес несподівано виділяє Україні нові мільярди доларів? Чому саме зараз усередині російської еліти починають з'являтися дискусії, які ще нещодавно здавалися просто неможливими? Чому саме зараз Трамп намагається одночасно досягти угоди з Іраном і зупинити війну в Україні?

На перший погляд усе це різні історії. Але якщо уважно подивитися на те, що відбувається, стає зрозуміло: усі ці події пов'язані між собою. Тому що вперше за багато років американський президент намагається одночасно змінити хід двох найбільших конфліктів сучасного світу — в Україні та навколо Ірану.

І чим далі розвивається ця спроба, тим більше стає зрозуміло, що обидві війни починають впливати одна на одну.

Останніми тижнями світові ЗМІ переважно були зосереджені на Близькому Сході. Усі обговорювали долю іранської ядерної програми.

Усі обговорювали Ормузьку протоку. Усі обговорювали ціни на нафту. Усі обговорювали можливість прямого зіткнення між США та Іраном знову й знову. І впродовж останніх днів складалося враження, що саме там сьогодні вирішується доля світової політики.

Але поки увага світу була прикута до Перської затоки, війна в Україні нікуди не зникла. Ба більше, саме в цей момент почали відбуватися події, які можуть виявитися не менш важливими, ніж ті, що розгортаються навколо Ірану.

Американський Конгрес несподівано підтримав новий пакет допомоги Україні. Частина республіканців фактично виступила проти лінії власного керівництва. Я говорю про республіканців, які працюють у Палаті представників. Саме ця частина республіканців проголосувала разом із демократами.

Марко Рубіо визнав, що перспективи швидкого завершення війни в Україні виглядають дедалі менш переконливими. Україна продовжує отримувати нові технології ведення війни, а всередині Росії дедалі частіше лунають запитання не лише про перемогу, а й про ціну продовження конфлікту.

На цьому тлі лист Зеленського починає виглядати зовсім інакше. Це вже не просто дипломатичний документ. Це політичний сигнал, причому одразу в кількох напрямках.

Формально лист адресований Путіну, але фактично його читають зовсім інші люди. Його читають у Білому домі. Його читають у Конгресі. Його читають у європейських столицях. І кожен бачить у ньому щось своє.

Це сигнал про те, що Україна хоче зберегти європейців усередині переговорного процесу. І найцікавіше полягає в іншому: Зеленський написав цей лист саме в той момент, коли Дональд Трамп намагається реалізувати, можливо, найамбітніший зовнішньополітичний проєкт своєї кар’єри. Він намагається одночасно зупинити дві війни — українську та іранську.

В обох випадках логіка Трампа подібна: він не хоче нескінченних конфліктів, не хоче багаторічних військових зобов’язань і не хоче нових дороговартісних кампаній. Його мета — замінити війну переговорами.

Проблема полягає в тому, що переговори працюють лише тоді, коли всі учасники вважають, що за столом переговорів вони можуть отримати більше, ніж на полі бою. А сьогодні такої впевненості немає ні в однієї зі сторін.

Росія вважає, що час може працювати на неї. Україна вважає, що здатна продовжувати спротив завдяки західній підтримці. Іран вважає, що пережив найтяжчі удари й зберіг простір для маневру. Ізраїль побоюється, що надто м’яка угода дозволить Тегерану відновити свої можливості.

У результаті Трамп опинився в унікальній ситуації: він намагається зупинити війни саме тоді, коли багато учасників цих війн ще не впевнені, що готові їх зупинити.

Саме тому лист Зеленського має значно більше значення, ніж може здатися на перший погляд. Він показує, що починається новий етап боротьби. Але боротьба вже відбувається не лише на фронті — вона відбувається у Вашингтоні, у Москві, у Брюсселі, навколо майбутнього світового порядку.

І чим далі розвиваються події, тим частіше виникає відчуття, що головне питання сьогодні вже не в тому, коли закінчиться війна. Головне питання — хто визначатиме умови миру після неї.

Але якщо лист Зеленського справді був адресований не лише Путіну, тоді виникає наступне запитання: кому ще? Відповідь може здатися несподіваною.

Дональду Трампу. Тому що сьогодні головна проблема американського президента знаходиться не в Москві, не в Києві і не в Тегерані. Вона знаходиться всередині самих Сполучених Штатів.

Коли Трамп повертався до Білого дому, він був упевнений, що зможе зробити те, що не вдалося його попередникам. Він обіцяв швидко зупинити війну в Україні, обіцяв уникнути нової великої війни на Близькому Сході, обіцяв повернути Америці роль головного світового переговорника.

В основі цієї стратегії лежала доволі проста ідея: якщо прибрати ідеології, емоції та політичні лозунги, будь-які конфлікти можна звести до угоди.

Трамп завжди мислив категоріями угоди. Не випадково його головний політичний інструмент — переговори. Не випадково він постійно говорить про компроміси. Не випадково він переконаний, що багато війн тривають лише тому, що політики не хочуть домовлятися.

Але останні місяці показують, що проблема може бути значно глибшою. Тому що сьогодні Трамп дедалі частіше стикається з опором не з боку противників Америки, а з боку власної системи.

Найяскравішим прикладом стало голосування в Палаті представників цього тижня. Там несподівано підтримали новий пакет допомоги Україні. Йдеться не про символічне рішення: пакет передбачає понад 8 млрд доларів у вигляді кредитів на закупівлю американської зброї, додаткові програми безпеки та нові санкційні механізми проти Росії.

Але найважливіше полягає не в розмірі допомоги. Найважливіше — в тому, хто за неї голосував.

Разом із демократами пакет підтримала група республіканців, тобто представники партії самого Трампа. Фактично частина американського політичного класу вирішила показати Білому дому, що підтримка України залишається значно стабільнішою, ніж багато хто передбачав.

Це дуже важливий сигнал, тому що останніми місяцями в Москві багато хто сподівався, що повернення Трампа автоматично призведе до скорочення американської допомоги Україні. Але події в Конгресі показують складнішу картину: навіть якщо президент хоче пришвидшити переговори, американська політична система не обов’язково готова рухатися в тому ж напрямку і з тією ж швидкістю.

Ще більш показовою стала заява державного секретаря Марко Рубіо. Виступаючи перед Конгресом, держсекретар визнав, що перспективи завершення війни виглядають не надто оптимістично. Фактично глава американської дипломатії публічно підтвердив те, про що багато експертів говорять уже давно: переговори виявилися набагато складнішими, ніж розраховував Білий дім. Занадто великі ставки, занадто глибокі суперечності між сторонами, занадто далеко зайшла війна.

Саме тут виникає головний парадокс усієї стратегії Трампа: чим довше тривають переговори, тим більше гравців починають діяти самостійно. Конгрес ухвалює власні рішення, Європа прискорює переозброєння, Україна робить ставку на нові технології, Росія перебудовує економіку під довготривале протистояння, а країни Близького Сходу готуються до нових криз незалежно від того, чи вдасться Вашингтону домовитися з Тегераном.

Виходить доволі нетипова конфігурація: Трамп намагається вибудувати мирний процес, тоді як навколишній світ дедалі більше готується до затяжної конкуренції.

Саме тому лист Зеленського виглядає особливо показовим: його можна прочитати як спробу нагадати Вашингтону просту річ — Україна не хоче перетворюватися на другорядний сюжет на тлі Ірану.

Київ розуміє, що сьогодні увага Білого дому розподілена між двома найбільшими кризами — Україною та Іраном. Але українське керівництво також розуміє інше: якщо зараз центр американської політики остаточно зміститься на Близький Схід, простір для тиску на Росію може скоротитися.

Саме тому лист з’являється саме зараз — не місяць тому і не пів року тому, а в момент, коли адміністрація Трампа намагається одночасно утримувати під контролем два найбільші кризи сучасної світової політики.

Втім, найсерйозніша проблема навіть не в цьому. Вона в тому, що час починає працювати проти всіх учасників процесу. Кожен місяць війни означає нові руйнування, нові втрати, нові політичні зобов’язання і нові ризики.

Але водночас кожен місяць війни приносить і інше: нові технології, нові способи ведення бойових дій, нові можливості для тих, хто здатен швидше адаптуватися.

Саме тому сьогодні змінюється не лише дипломатія. Змінюється сама природа війни. І це може виявитися значно важливішим за будь-які переговори.

Війна, яку ми ще не помітили

Поки політики сперечаються про переговори, а дипломати намагаються знайти формулу миру, на українському фронті відбувається процес, який може виявитися значно важливішим за будь-які заяви: змінюється сама природа війни.

І відбувається це настільки швидко, що багато хто досі дивиться на конфлікт крізь призму 2020–2022 років — танки, артилерія, окопи, наступ, контрнаступ. Пам’ятаєте, скільки було суперечок про постачання німецьких танків Leopard в Україну та американських Abrams, про передачу літаків?

Але якщо придивитися уважніше, стає зрозуміло: сьогодні Україна поступово перетворюється на першу масштабну лабораторію війни XXI століття. І результати цієї «лабораторії» уважно вивчають не лише в Москві та Вашингтоні. За тим, що відбувається, спостерігають у Пекіні, Тегерані, країнах НАТО, Індії, на Близькому Сході, в Ізраїлі — тому що всі розуміють: після завершення цієї війни армії світу навчатимуться саме на українському досвіді.

Протягом десятиліть війна будувалася навколо доволі простої логіки: спочатку розвідка виявляє ціль, потім інформація передається до штабу, штаб аналізує дані, ухвалюється рішення, після цього наноситься удар. Уся ця ланка могла займати години, дні, а інколи й тижні. Сьогодні ця схема стрімко зникає.

Україна активно впроваджує систему, яка об’єднує супутникову розвідку, штучний інтелект, бази даних і ударні безпілотники в єдину мережу. Ще кілька років тому супутникові знімки були інструментом генералів — сьогодні вони все частіше опиняються безпосередньо в операторів дронів.

Супутник фіксує зміни, алгоритм порівнює нові дані зі старими, штучний інтелект виділяє підозрілі об’єкти, після чого інформація майже миттєво надходить підрозділам, які здатні завдати удару.

За оцінками розробників, час між виявленням цілі та її ураженням вдалося скоротити майже на 90%.

Якщо ця цифра відповідає дійсності, йдеться про справжню революцію. Тому що швидкість стає не менш важливою зброєю, ніж кількість техніки.

Уявіть ситуацію: російський підрозділ лише починає розгортання, техніка ще не замаскована, командний пункт ще не обладнаний, логістична ланка тільки формується. Саме в цей момент супутник фіксує активність. Через короткий час дані обробляються. Ще за деякий час у район цілі прилітає ударний безпілотник.

Те, на що раніше йшли тижні, тепер може відбуватися за лічені години.

Але найважливіше навіть не в цьому. Найважливіше — економіка війни починає змінюватися.

Росія, як і раніше, має великі ресурси, велике населення і значні виробничі можливості. Але нові технології дозволяють Україні значно ефективніше використовувати обмежені ресурси. Фактично Київ намагається компенсувати кількісну перевагу Росії якістю інформації.

Це дуже важливий момент, тому що протягом усієї історії воєн сторони з меншими ресурсами шукали способи компенсувати своє відставання. Колись цим способом були фортеці, потім — залізниці, потім — авіація.

Сьогодні таку роль починають відігравати дані: супутники, алгоритми, штучний інтелект, швидкість ухвалення рішень.

Саме тому дедалі більше російських аналітиків починають говорити про те, що час уже не працює на Москву так однозначно, як раніше. Кожен новий рік війни приносить не лише втрати — він приносить нові технології, а технології здатні змінювати баланс сил швидше, ніж політика.

І тут виникає проблема для всіх учасників конфлікту — для Росії, України, Європи та Сполучених Штатів. Поки політики обговорюють умови миру, війна продовжує еволюціонувати. Кожен місяць робить її більш автоматизованою, технологічною, точною і водночас більш руйнівною.

Саме тому багато військових експертів дедалі частіше говорять, що Україна стає не просто театром воєнних дій. Вона стає випробувальним полігоном майбутніх війн. І йдеться не лише про Європу.

Якщо завтра виникне криза навколо Тайваню, китайські та американські генерали будуть згадувати український досвід. Якщо станеться новий конфлікт між Ізраїлем та Іраном — обидві сторони використовуватимуть уроки України. Якщо країни Перської затоки будуватимуть свої армії майбутнього, вони також враховуватимуть український досвід.

Сьогодні в Україні формується новий стандарт війни

І це безпосередньо пов’язано з тим, чому переговори стають дедалі складнішими. Тому що кожна сторона сподівається, що наступна технологічна фаза війни може змінити ситуацію на її користь: Росія — через нарощування виробництва озброєнь, Україна — через нові західні та власні технології, США — через збереження переваги завдяки інноваціям.

Саме тому жодна зі сторін поки що не відчуває достатньої терміновості для компромісу.

Але є ще одна причина, через яку переговори стають дедалі складнішими. Поки війна змінює свій характер, усередині самої Росії починають відбуватися процеси, які ще нещодавно здавалися неможливими.

Уперше за тривалий час представники системи починають ставити питання не про те, як перемогти, а про те, якою має бути кінцева мета цієї війни. І саме це може виявитися не менш важливим, ніж будь-які нові технології.

Щось змінюється всередині Росії. Але, можливо, найцікавіші події останніх тижнів відбуваються не у Вашингтоні й не на фронті — вони відбуваються всередині самої Росії.

Протягом понад чотирьох років російське суспільство існувало в доволі зрозумілій логіці: так, війна затягнулася; так, початкові плани не реалізувалися; так, конфлікт виявився значно важчим і дорожчим, ніж очікувалося на старті. Але при цьому офіційна картина залишалася незмінною: Росія рухається до перемоги, питання лише в термінах.

Саме тому особливу увагу привертає інший процес у російському експертному середовищі та серед частини людей, близьких до системи. Дедалі частіше починають звучати питання, які ще нещодавно практично не обговорювалися публічно.

І важливо підкреслити: йдеться не про ліберальну опозицію, не про противників війни, не про тих, хто давно виступає проти Кремля. Навпаки — йдеться про людей, які роками підтримували державний курс і вважалися частиною патріотичного табору.

Саме тому ці зміни заслуговують на увагу: уперше за тривалий час дискусія поступово зміщується від питання «як перемогти» до питання «що саме вважати перемогою».

Це справді важлива зміна, тому що будь-яка велика війна рано чи пізно впирається не лише у військові можливості. Вона впирається в політичні цілі — у розуміння того, заради чого триває конфлікт, і яким має бути його кінцевий результат.

Сьогодні деякі представники системи в Росії починають обережно говорити про проблему, яку раніше воліли не помічати. Система надто довго розповідала суспільству зручну версію того, що відбувається, і в якийсь момент сама почала сприймати цю версію як реальність.

Але реальність має неприємну властивість — рано чи пізно вона про себе нагадує. Особливо під час тривалих воєн.

Йдеться вже не про конкретні військові успіхи чи невдачі. Це розмова про якість стратегічного сприйняття: про здатність правильно оцінювати ситуацію, відрізняти бажане від дійсного.

Одночасно з’являється ще одна думка: війна виявилася набагато складнішою, ніж її уявляли багато її прихильників у Росії у 2022 році — значно довшою, дорожчою і набагато менш передбачуваною.

Але, можливо, найважливіша зміна стосується не ходу бойових дій, а самої політичної мети війни.

Протягом багатьох років російська стратегія щодо України будувалася навколо одного базового припущення: Україна має залишатися дружньою державою або принаймні не ставати відверто антиросійською.

Але сьогодні виникає незручне запитання: чи досяжна ця мета взагалі? Навіть якщо припустити збереження нинішньої лінії фронту, навіть якщо припустити утримання контролю над зайнятими територіями, навіть якщо припустити завершення війни на відносно прийнятних умовах.

Чи змінить це ставлення України до Росії — відповідь виглядає далеко не однозначною. Після кількох років війни, після величезних людських втрат, після зруйнованих міст і взаємної радикалізації суспільств повернення до моделі відносин початку 2000-х років уже практично неможливе. І навряд чи це станеться в найближчі роки, а можливо — і десятиліття.

Саме тому всередині російського експертного середовища дедалі частіше з’являється питання, яке ще нещодавно майже не обговорювалося: якщо початкова політична мета більше не є повністю досяжною, то якою має бути нова мета?

Це фундаментальне питання, тому що саме політична мета визначає стратегію, стратегія визначає ресурси, ресурси визначають строки війни, а строки війни визначають майбутнє всієї країни.

І тут ми підходимо до найважливішого висновку: поки на Заході багато хто продовжує обговорювати виключно ситуацію на фронті, всередині Росії поступово починається значно серйозніша дискусія — дискусія про те, яким має бути кінцевий результат війни.

При цьому поки що не йдеться про зміну курсу, не йдеться про перегляд офіційної позиції Кремля і не йдеться про підготовку до поступок. Але сама постановка подібних питань уже багато про що говорить.

Тому що в будь-якій великій війні перелом починається не тоді, коли змінюється карта. Він починається тоді, коли змінюється уявлення про те, що взагалі вважається перемогою.

І ось тут ми повертаємося до питання, з якого починали: чому Зеленський написав цей лист саме зараз?

На перший погляд ідеться про Україну. Але насправді ця історія не лише про Україну. Це історія про світ, який починає змінюватися одночасно в кількох точках.

Поки Зеленський пише Путіну, Трамп намагається домовитися з Іраном. Поки Конгрес голосує за нові мільярди Україні, країни Перської затоки будують власну оборонну промисловість. Поки російські експерти сперечаються про цілі війни, Європа прискорено переозброюється. Усі учасники міжнародної політики намагаються відповісти на одне й те саме запитання: яким буде світ у найближчому майбутньому — і після Трампа, яким буде світ після американської епохи, до якої всі звикли протягом десятиліть.

Союзники США виходили з простої логіки: якщо почнеться криза — Америка втрутиться; якщо виникне загроза — Америка забезпечить безпеку; якщо почнеться війна — Америка очолить коаліцію.

Сьогодні ця впевненість уже не виглядає абсолютною. Ні, Америка не зникає і залишається найпотужнішою державою у світі. Але дедалі більше країн поводяться так, ніби більше не хочуть повністю залежати від американських рішень.

Саме тому Європа озброюється. Саме тому Об’єднані Арабські Емірати будують власний військово-промисловий комплекс. Саме тому Саудівська Аравія говорить про стратегічну самостійність. Саме тому Україна шукає нові технології. Саме тому навіть усередині Росії починають обговорювати світ, який ще нещодавно здавався неможливим.

І тут виникає головний парадокс: Трамп намагається зупинити війни, але наслідки цих війн уже змінюють світ.

Можливо, сьогодні ми спостерігаємо не завершення української війни і не завершення іранської кризи. Можливо, ми спостерігаємо початок нової епохи — епохи, в якій союзники менше розраховують на гарантії, епохи, в якій технології змінюють баланс сил швидше, ніж дипломати встигають підписувати угоди, епохи, в якій великі держави дедалі частіше намагаються не вигравати війни, а обмежувати їх наслідки.

Саме тому головне питання сьогодні полягає не в тому, чи підпишуть колись мирну угоду Росія й Україна і не в тому, чи домовляться Вашингтон і Тегеран. Головне питання в іншому: чи зможе Дональд Трамп змінити світовий порядок швидше, ніж сам світовий порядок почне змінюватися без нього.

Бо події останніх тижнів показують одну важливу річ: світ більше не чекає завершення воєн — світ уже готується до того, що буде після них.

Теги:
Читайте також:
Київ
+21°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • Біла Церква
  • Актуальне
  • Важливе
2026, субота
6 червня
20:59
ЗАЕС
Після 15-годинного блекауту на ЗАЕС відновили зовнішнє електропостачання, - МАГАТЕ
20:41
Олександр Лукашенко
"Ми що, хочемо бути м'ясним фаршем?". Лукашенко висловився проти участі Білорусі у війні з Україною
20:22
Аналітика
Вірменія
Пашинян переможе, але Путін не здасться: чого чекати від виборів у Вірменії. Пояснюємо
20:15
Ексклюзив
москва, кремль
Міхта: Кремль вважає, що Захід не готовий до рішучої відповіді на провокації Росії
20:12
Міжнародний союз велосипедистів повністю скасував санкції проти Білорусі
20:01
OPINION
Про Булгакова. Нам не треба "кенсилити" російських класиків, нам потрібно зняти їх з п'єдесталів
19:59
Оновлено
Григорій Глушич
У резонансній ДТП в Києві загинув 12-річний син військового Григорій Глушич
19:36
Петер Мадяр
Уряд Мадяра призупиняє видачу робочих віз для громадян низки країн, а також обіцяє "перезавантаження" державних ЗМІ Угорщини
19:33
Ексклюзив
ЗРК SAMP/T NG
Європейська ППО SAMP/T має низку переваг над Patriot, - авіаексперт Романенко
19:19
fpv-дрон, фпв, ЗСУ, Сили оборони, фронт, Генштаб
Від початку доби росіяни штурмували позиції Сил оборони 64 рази, найгарячіше — на Покровському напрямку, — Генштаб
18:34
Ексклюзив
російські окупанти, армія РФ, окупант, агресор
Повний провал: Коваленко про весняно-літній наступ армії РФ
18:16
дорога з антидроновим захистом
У травні в Україні облаштували понад 211 км антидронового захисту прифронтової логістики, – Федоров
17:48
Будівля Центральної виборчої комісії Вірменії в Єревані
ЦВК Вірменії відмовилася знімати з виборів блок "Сильна Вірменія" - опонентів Пашиняна
17:08
Ормузька протока
ЄС збільшив імпорт російського газу на 25% на тлі війни з Іраном, — американські аналітики
17:02
OPINION
Простий і жорстокий парадокс цієї війни. Колонка Віталія Портникова
16:42
удар по Запоріжжю 6 червня 2026 року
Росія атакувала Запоріжжя: серед поранених – 10-річний хлопчик, пошкоджені будинки
16:25
Сі Цзіньпін літак
Сі Цзіньпін уперше за сім років відвідає КНДР
16:24
Папа Лев XIV прибув з візитом до Іспанії
15:46
Олександр Лукашенко
Лукашенко запевнив, що Білорусь не є співагресором і закликав Захід до "цивілізованого діалогу"
15:25
Через війну РФ Чорне море втрачає дельфінів: 22 тіла за один день викинуло на узбережжя нацпарку "Тузлівські лимани"
15:24
Водію, який вчинив ДТП з чотирма загиблими в Києві, повідомили про підозру, він перебуває під охороною в лікарні
14:59
Український Крим під російською окупацією
ССО взяли під повітряний контроль сухопутний шлях до Криму — постачання пального та техніки РФ ускладнено
14:44
Окупанти
Окупанти заборонили пасажирські перевезення на ключових трасах ТОТ
14:23
Спалах Еболи в Центральній Африці може зрівнятися з рекордними масштабами 2014 року
14:01
OPINION
Кримський тупик: Як вогневий контроль України ламає плани окупантів на півдні
13:47
ДТП у Києві
Водій Mercedes, який скоїв смертельну ДТП в Києві, мав 39 порушень ПДР, більшість — за перевищення швидкості
13:30
Оновлено
Сили оборони вдарили по нафтобазі Кубані, Кронштадту та Маріуполю
Дрони подолали 1000 км: Сили оборони вдарили по нафтобазах РФ, Кронштадту та складу ВМФ під Петербургом
13:22
Шахтар, УПЛ
"Шахтарю" заборонили проводити домашні матчі єврокубків у Кракові
12:34
Сергій Лавров
Лавров заявив, що захист "прав російськомовних" в Україні є необхідною умовою "врегулювання конфлікту"
12:32
Огляд
Україна створила найзахищеніший бронеавтомобіль нового покоління: чим унікальна MAC OWL "Сова"
12:12
На фото: британський актор Ентоні Хед
На 72-му році життя помер британський актор Ентоні Хед — зірка "Баффі" та "Тед Лассо"
12:10
Ексклюзив
дрони ЗСУ
Україні вдається зберігати першість в інноваціях, водночас Росія має іншу перевагу, - експрацівник ЦРУ Гофф
11:47
курс валют
Курс валют на 6 червня: скільки коштують євро та долар
11:28
Володимир Путін в етері "Росія 1"
Оточення Путіна літає на західних приватних джетах попри санкції, — розслідування WSJ
11:01
OPINION
Стратегія цивілізаційного реваншу. Про що сказали Дугін і Малофєєв у Петербурзі
11:00
Оновлено
У румунському порту Констанца вибухнули чотири морські дрони: президент Дан скликав екстрену нараду
10:43
Віктор Єленський
В Україні можуть запровадити альтернативну військову службу, — голова ДЕСС Єленський
10:38
Оновлено
ДТП у Києві
У Києві авто на великій швидкості влетіло в підземний перехід. Серед жертв 12-річний хлопець та двоє поліцейських. Водія затримали
10:26
Україна НАТО
На саміті НАТО в Анкарі члени Альянсу планують надати Україні 70 мільярдів євро, — ЗМІ
10:15
Словаччина Україна
Прем'єр Словаччини закликає говорити з Путіним, МЗС підтримує суверенітет України
Більше новин