20 вересня Баку почав обстріл позицій місцевих збройних формувань, а також населених пунктів, а 21-го вересня все було скінчено. Представники невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки погодилися на капітуляцію, яка передбачає роззброєння військових і розпуск місцевої влади.
Журналіст Башир Кітачаєв, який спеціалізується на подіях у Азербайджані та Південному Кавказі в цілому, опублікував великий пояснювальний матеріал про цю ситуацію на сторінках міжнародного видання Дрон. З дозволу редакції ми переклали статтю українською та наводимо її нижче.
Російські миротворці, на тлі погіршення відносин між Вірменією і Кремлем, не перешкоджали військовій операції Азербайджану. Влада РФ, яка тривалий час створювала образ посередника в міжетнічному конфлікті, схоже, обрала сторону Баку.
Поки в Баку святкують нову перемогу, вірмени Нагірного Карабаху перебувають перед вибором — залишитися жити в складі Азербайджану або виїхати до Вірменії й стати біженцями. Жителі зі страхом очікують своєї долі, будучи відрізаними від зв'язку із зовнішнім світом і гуманітарних поставок.
Нижче у статті ви дізнаєтеся:
Карабахський конфлікт розпочався 1988 року з того, що Нагірно-Карабаська Автономна Область (НКАО), населена переважно етнічними вірменами та оточена з усіх боків територіями з азербайджанською більшістю, заявила про бажання вийти зі складу Азербайджану і приєднатися до Вірменії. Карабаські вірмени стверджували, що зазнають дискримінації з боку Азербайджану. У Баку ці звинувачення заперечували.
Фото: Вікіпедія
Конфлікт досить швидко почав супроводжуватися взаємним насильством і зіткненням вірмен і азербайджанців, які жили в регіоні, а також у Вірменії та Азербайджані. Збройні зіткнення з розвалом СРСР переросли в повноцінну кровопролитну війну.Азербайджан під час бойових дій втратив контроль над колишньою НКАО, яка проголосила себе Нагірно-Карабаською Республікою (НКР), і яку світова спільнота не визнала. Крім цього, вірменська сторона окупувала значні території навколо Нагірного Карабаху. Сотні тисяч азербайджанців, які жили в Карабасі й в районах навколо нього, були змушені тікати, щоб уникнути насильства.
Бойові дії супроводжувалися взаємними воєнними злочинами проти мирного населення. Обидві сторони до 1994 року підписали угоду про припинення вогню, втративши тисячі людей.
Після цього настав етап відновлення сторін від наслідків розвалу СРСР і спустошливої війни. Також тривали переговори за посередництва Мінської групи ОБСЄ, але вони не приносили успіху через небажання сторін йти на компроміси.
Встановивши авторитарну владу в Азербайджані, президент Гейдар Алієв, а потім, його син Ільхам Алієв, провели переозброєння армії за підтримки Туреччини, на гроші з нафтових доходів.
У вересні 2020 року Азербайджан розв'язав Другу Карабаську війну. Бойові дії були зустрінуті небувалим підйомом патріотичних настроїв. Війна закінчилася перемогою Баку, який, попри тисячі загиблих по обидва боки, зміг реалізувати чисельну і технологічну перевагу над оснащеними радянською зброєю вірменськими збройними формуваннями Карабаху і підрозділами ЗС Вірменії.
За підсумками війни Азербайджан повернув під контроль більшу частину втрачених територій, зокрема, місто Шуша, що розташоване поруч зі "столицею" Нагірного Карабаху Степанакертом (азерб. Ханкенді). Вірменське населення втекло із зайнятих Баку територій, побоюючись розправи. Обидві сторони знову скоювали воєнні злочини щодо мирного населення. Сторони завдавали ракетних і артилерійських ударів по населених пунктах, зокрема, касетними боєприпасами. Були випадки страт вірменських полонених і мирних жителів азербайджанськими солдатами.
За посередництва президента РФ Володимира Путіна в листопаді було підписано угоду про припинення вогню між Ільхамом Алієвим і прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. За нею, зокрема, сторони припиняли бойові дії, зупинялися на досягнутих рубежах і відкривали одна для одної комунікації територіями своїх країн.
За угодою Баку, Москви і Єревана, в частину Нагірного Карабаху, що залишилася не зайнятою Азербайджаном, вводили російських миротворців. До їхніх обов'язків, зокрема, входило запобігання бойовим зіткненням і контроль за порушеннями режиму припинення вогню. До зони відповідальності миротворців також увійшов і Лачинський коридор — єдина дорога, яка пов'язує Карабах із Вірменією.
Вірменія і Росія підписали документ про мандат "на здійснення миротворчої операції в зоні нагірно-карабаського конфлікту". У ньому йдеться про те, що миротворці мають право застосовувати зброю "в разі виникнення загрози життю і здоров'ю цивільного населення".
Фото: Reuters
Але Азербайджан свого підпису під документом не поставив. Пашинян при цьому запевняв, що документ є продовженням Тристоронньої заяви, яка закінчила Другу Карабаську війну і нібито діє навіть без підпису Баку. Ба більше, миротворці мали право відкривати вогонь лише в разі, якщо самі зазнають нападу.Проте мир у регіоні, який періодично порушувався короткими перестрілками, тривав до 2022 року. Війна в Україні пішла не за планом Путіна. Російська армія зустріла запеклий опір Збройних сил України (ЗСУ) і почала зазнавати колосальних втрат. Баку водночас не тільки не знизив градус напруженості, але й почав погрожувати розв'язати нову війну.
22 лютого 2022 року Ільхам Алієв і Володимир Путін підписують Декларацію про союзницьку взаємодію. Крім іншого, документ наказує країнам не вживати ворожих дій щодо одна одної.
Влітку того ж 2022 року Європейський Союз уклав велику газову угоду з Азербайджаном. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала Алієва "надійним партнером Європи". Баку зобов'язався значно збільшити постачання газу Європі, яка намагалася знайти заміну російському паливу.
Уже в серпні Азербайджан розв'язує бойові дії в Нагірному Карабасі, але за кілька днів вони припинилися, як стверджується, за посередництва російських миротворців.
У вересні 2022 року Азербайджан нападає вже на Вірменію, звинувативши її в "збройних провокаціях", і протягом кількох днів захоплюючи невелику частину прикордонних територій. Десятки людей з обох сторін загинули. Спостерігачі сприймають те, що відбувається, як збройний тиск на Єреван, щоб той став "поступливішим" на мирних переговорах.
Вереснева ескалація також стала відправною точкою віддалення Вірменії від Росії, яку в країні багато років сприймали як основного союзника, і початком зближення із Заходом. Це сталося через те, що військовий блок Володимира Путіна ОДКБ (Організація Договору про Колективну Безпеку) відмовився виконати зобов'язання перед Вірменією, яка є членом блоку, і надати військову допомогу. Єреван звернувся до ЄС, який надіслав на кордон спостерігачів, які розпочали патрулювання та фіксування порушень.
У грудні 2022 року Азербайджан взяв Карабах у блокаду, перекривши Лачинський коридор акцією протесту "еко-активістів". Дуже швидко стало зрозуміло, що акцію організувала і підтримує влада Азербайджану. Російські миротворці не намагалися відновити рух дорогою, що знаходиться в їхній зоні відповідальності.
Гуманітарні вантажі в регіон доставляли вантажівками миротворців і Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ). У квітні 2023 року Азербайджан уже відкрито встановив КПП на в'їзді в Лачинський коридор, звинувативши Вірменію в перекиданні військ і боєприпасів до Карабаху.
Баку заперечував факт наявності блокади, хоча президент Алієв у зверненні до карабаських вірмен відкрито заявляв, що в них два шляхи — прийняти громадянство Азербайджану або покинути свої будинки, оскільки в цьому разі "дорога відкрита".
Влітку Азербайджан заборонив миротворцям і МКЧХ провозити гуманітарні вантажі в Карабах. У регіоні посилилася нестача продовольства, медикаментів, палива та інших товарів. Також відбувалися перебої з подачею газу та електрики, комунікації яких йшли територією Азербайджану.
Євросоюз, ПАРЄ, Міжнародний суд ООН і правозахисні організації закликали Баку припинити блокаду, але влада Азербайджану ігнорувала ці вимоги. Кремль і російські миротворці також не намагалися розблокувати Карабах.
У вересні 2023 року з'явилися новини про те, що Азербайджан готується до нової війни. У мережі були опубліковані численні кадри пересування військ до кордону з Вірменією і до Нагірного Карабаху. До цього моменту мирні переговори між Баку і Єреваном, що йшли паралельно на майданчиках ЄС і Росії, знову зайшли в глухий кут, попри прогрес, що намітився після заяви Пашиняна про намір визнати територіальну цілісність Азербайджану.
Фото: Reuters.
Вид на пошкоджені автомобілі перед житловим будинком після початку військової операції збройних сил Азербайджану в місті Степанакерт в Нагірному Карабасі, регіоні, населеному етнічними вірменами, 19 вересня 2023 року
Єреван підтримував пропозицію Азербайджану про прямий діалог Баку і представників Нагірного Карабаху, але наполягав на тому, що права і безпека вірмен Карабаху мають бути забезпечені міжнародним механізмом. Азербайджан стверджував, що питання прав і безпеки вірмен регіону є "внутрішньою справою країни".
На початку вересня в Нагірному Карабасі відбулися вибори президента, що викликало роздратування в Баку. Спостерігачі зазначають, що це стало однією з причин подальших подій. Увесь місяць Азербайджан звинувачував Вірменію і Нагірний Карабах в обстрілах, а 19 вересня заявив, що дві машини з поліцейськими та цивільними підірвалися на мінах, які, як стверджують, заклали вірменські диверсанти.
Того самого дня Баку оголосив про початок "антитерористичних заходів" у Нагірному Карабасі й почав завдавати ракетних і артилерійських ударів по позиціях місцевих збройних формувань. Попри заяви про те, що ударам із застосуванням "високоточної зброї" піддаються тільки "військові об'єкти", обстріли було зафіксовано також і в населених пунктах Карабаху, зокрема, у Степанакерті (Ханкенді). З'явилися відомості про жертви серед мирного населення.
До вечора стало відомо про просування сухопутних сил Азербайджану, а наступного дня, не маючи сил чинити опір, представники Карабаху заявили про прийняття умов Баку щодо капітуляції.
Азербайджан зажадав від Нагірного Карабаху розпустити місцеву владу і роззброїти збройні загони.
Точна кількість жертв нової ескалації поки невідома. За останніми даними, з вірменської сторони загинуло 200 осіб. 10 із них — мирні жителі, половина з них діти. Понад 400 осіб дістали поранення, включно з 40 цивільними. Азербайджан поки не оголошував втрат. Журналіст Хабіб Мунтезір стверджує про загибель понад 150-ти військових. Також відомо про двох убитих мирних жителів.
21 вересня в азербайджанському місті Євлах відбулися переговори представників Нагірного Карабаху та Азербайджану. Сторони підтвердили намір припинити вогонь і заявили про планування нових зустрічей для обговорення деталей де-факто включення регіону до складу країни.
Російські миротворці не робили спроб припинити бойові дії. Ба більше, Азербайджан заявив, що свої дії координує з російською стороною. Миротворці займалися тільки евакуацією мирного населення з прифронтових населених пунктів.
Деякі спостерігачі сприйняли те, що відбувається, як помсту Кремля Пашиняну. Річ у тім, що останніми місяцями спостерігалося різке погіршення відносин між Москвою і Єреваном. Вірменія почала дедалі різкіше критикувати Росію за невиконання своїх зобов'язань за ОДКБ, а також у Нагірному Карабасі.
Фото: Reuters
Так, в інтерв'ю виданню La Repubblica Пашинян назвав "стратегічною помилкою" залежність Вірменії від Росії в питаннях безпеки. Ці заяви викликали невдоволення в Кремлі, зокрема, прессекретаря МЗС РФ Марії Захарової та прессекретаря президента РФ Дмитра Пєскова.
Москва висловлювала обурення "перекладанням відповідальності" за ситуацію в Карабасі на Росію і звинувачувала Вірменію в тому, що та стала "знаряддям Заходу". Також Єреван уперше відправив в Україну гуманітарну допомогу і провів військові навчання з військовими США, чим ще сильніше розлютив Кремль.
Під час нової ескалації в Карабасі в Кремлі заявили, що Азербайджан діє на своїй території, а звинувачення Єревана на адресу Москви про те, що Росія не виконує свої зобов'язання щодо захисту жителів Нагірного Карабаху, є "абсолютно безпідставними". Захарова висловила "стурбованість" тим, що відбувається, і заявила, що останні дії Вірменії "створюють сприятливий ґрунт для ворожої політики Заходу" щодо Росії.
Російська пропаганда отримала вказівку звинувачувати Єреван і Захід в ескалації, що почалася в Карабасі, а також хвалити дії миротворців.
Карабаські вірмени побоюються насильства та етнічних чисток з боку Азербайджану і шукають спосіб покинути регіон, який все ще перебуває в блокаді.
Фото: Reuters
Багато жителів регіону втекли зі своїх населених пунктів і бояться туди повертатися, оскільки вони можуть бути зайняті азербайджанськими військовими. Сотні людей зібралися на базі російських миротворців, чекаючи своєї долі.Баку обіцяє вірменам "інтеграцію", а також гарантує безпеку і забезпечення рівних прав з рештою жителів Азербайджану без будь-якої автономії. Але жителям Карабаху поки що важко повірити в ці обіцянки.
Річ у тім, що, згідно зі звітами правозахисних організацій, Азербайджан показує одні з найгірших результатів у світі в питанні забезпечення прав людини та вважається авторитарною країною. Ба більше, Азербайджан за три роки після Другої Карабаської війни так і не представив плану з "реінтеграції" Нагірного Карабаху.
Крім цього, у країні діє державна пропаганда, яка навіює населенню ненависть до вірмен у ЗМІ, школах і навіть дитячих садках. Вірменську культурну та історичну спадщину в регіоні заперечують, а іноді й знищують.
Зараз вірмени Нагірного Карабаху перебувають на межі гуманітарної катастрофи. Азербайджан все ще не пропускає гуманітарні вантажі, але висловив готовність сам забезпечити потреби місцевого населення.
Те, що сталося, може також прискорити підписання мирного договору між Єреваном і Баку. За твердженням азербайджанської влади, сторони дуже близькі до завершення конфлікту. У цьому разі Росії доведеться покинути Карабах і Вірменію, де у неї досі розташована військова база. Єреван, ймовірно, почне рух до Євросоюзу, зрозумівши, що Кремль зробив ставку на більш "важливого" союзника.
Проте РФ є найбільшим економічним партнером Вірменії, а отже торгівля і потік підсанкційних товарів продовжиться, незважаючи на погіршення відносин.
Ймовірно, Вірменії вдасться отримати гарантії безпеки від Заходу, адже мирний договір може і не застрахувати від нової війни.
Тим часом, Ільхам Алієв уже відкрито висуває територіальні претензії до Вірменії, заявляючи, що вся територія країни являє собою "історичні землі Азербайджану". Ймовірно, Росія схвалить нову війну, якщо відчує зближення Єревана з Євросоюзом.