Бо сприймати події 12, 17, 19 чи 20 століття як привід для самознецінення чи пошуку постійних (сумнівних) сумних аналогій — це просто кричуще порушення логіки та й того самого принципу історизму.
Так, у нас були проблеми з державотворенням, переважно через дуже несприятливі обставини.
Але он у Кореї до японської окупації триста останніх років їх останньої держави були суцільним болем і стражданнями. І нічого. Пережили й відсталість. І реально погане зовнішнє управління. І ксенофобську окупацію.
Те саме Китай, народи якого пережили такі 150 років з 1820-х до 1970-х, що ще треба знайти, кому так не пощастило. Мабуть, тільки уйгурам, яких геноцидять прямо зараз, але зброю їм чомусь ніхто не надає.
Читайте також: Нам не пощастило жити всередині історії
Про страждання курдів чи ірландців взагалі помовчимо.
Особливо досі розділених і позбавлених держави курдів, яким так і не пощастило отримати свій 1991. Це народ, якому понад дві тисячі років. І який може будь-кому дати урок з національних трагедій і розділеності.
Тож не унікальна наша історія і не ексклюзивна.
З нею треба навчитися жити. Рефлексувати. І залишати позаду.
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.