Що ж, G7 зробила все, аби оформити остаточне і безповоротне вирішення путінського питання. Зокрема, йдеться про те, що він і його поплічники будуть притягнуті до відповідальності. Наскільки ми розуміємо, незалежно від того, коли він буде змушений вийти на перемовини.
Це не перша заява G7 з цього приводу. До речі, давно помітив, що G7 просто на очах перетворюється у "Велику вісімку". Про це свідчить попередня зустріч 12 жовтня, через два дні після початку варварської кампанії руйнування української інфраструктури. Тоді у заяві було зазначено важливі моменти. Атака на українську інфраструктуру названа воєнним злочином, всі глави семи держав заявили про свій намір притягнути відповідальних до покарання.
У заяві, оголошеній два дні тому, вже індивідуально сказано, що Путін — воєнний злочинець, і ми [G7] твердо заявляємо, що маємо намір притягнути його до відповідальності. Це дуже важливий крок. Хоч головне вже було сказано й у першій заяві "Великої сімки", якщо хочете – "Великої вісімки", де ще раз наголошено, що всі глави держав "Великої сімки" погоджуються на план миру Зеленського. Тобто це вже не план миру Зеленського, а категорична вимога, чи навіть ультиматум цивілізованого світу. Нагадаю, він складається з чотирьох пунктів.
Перший — перемога України і повне відновлення територіальної цілісності, включно з поверненням Криму. Другий пун кт — це гарантії безпеки України після війни. Цей пункт був сформований ще 14 жовтня, на історичній, на мій погляд, зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Бухаресті, і був конкретизований практично як єдина гарантія. Як сказав Столтенберг, пункт буде втілений після перемоги України і прийняття України в члени НАТО. Третій пункт — це відновлення економіки України, в тому числі за рахунок репарацій, накладених на Росію. Четвертий — притягнення до відповідальності головних російських злочинців. Це вже тверда позиція Заходу, і вона буде реалізована. Одночасно із зустріччю в Бухаресті відбулася зустріч міністрів юстиції держав "Великої сімки" у Берліні, на якій розроблялися механізми створення трибуналу над головними воєнними злочинцями.
Але є один момент – отримати цього кабанчика, який намагається зробити все, щоби не потрапити в руки світової юстиції. Ми розуміємо, це стосується не лише Путіна, а й решти військових злочинців, які засідають у Кремлі. І тут ключовий момент – коли, на вашу думку, відбудеться в теперішній ситуації переломний чи ключовий момент, який дозволить застосувати всі важелі впливу для того, щоби просто зруйнувати управлінську вертикаль.
Політично про це було заявлено на тій же зустрічі в Берліні. Ваше питання було задано на зустрічі 29 червня міністру юстиції Німеччини Ханеман: “А як будуть головні злочинці доставлені до зали трибуналу над негідниками?”. Він відповів досить рішуче. Найперше він сказав, що якщо ці злочинці опиняться на території держав-засновників спецтрибуналу, то влада видасть ордер, за яким їх заарештують. І далі він сказав, що після перемоги України, згідно з мирним договором України з Росією, влада повинна буде видати цих злочинців міжнародному правосуддю.
Знаково, що як у заяві Столтенберга, так і Ханемана, слова “перемога України” вживаються у рутинному контексті, як такі, що не викликають в собі сумнівів реальності. Суть відповіді зрозуміла: злочинці будуть покарані після перемоги України, тобто після вирішення конфлікту на полі бою.
Нагадаю ще одну формулу Столтенберга, адже останнім часом він нас дуже тішить, на відміну від своєї поведінки перед війною. Він заявив, що війни, як правило, завершуються за столом переговорів, а їх доля вирішується на полі бою. Це та сама логічна позиція Заходу, яка сформувалася буквально в останні два тижні, і з кожним днем вона все більше міцніє. Вкотре повторюся у вашій програмі, і знову наведу слова Столтенберга, які якнайкраще відображають сьогоднішнє розуміння Заходом того, що відбувається, на чиєму боці істина російсько-української війни. Це позиція, якої всі ми, прихильники незалежної України, добивалися стільки років. Столтенберг сказав, відповідаючи на запитання: "Чи не здається вам, що нам, Заходу, Європі, доводиться платити дорогу ціну за війну в Україні – й інфляція, і труднощі з енергопостачанням?". На що він гарно відповів: "Ми платимо грошима, а українці платять кров’ю, і якщо Україна не вистоїть, а Путін досягне успіху, тоді ми будемо платити цю високу ціну. Тому ми будемо робити все, щоб підтримати Україну".
Нарешті Захід прозрів до цього розуміння, це вирок путінському режиму.
Розуміємо, що стоїмо перед великою дилемою. Позиція Заходу є чіткою, консолідованою, і водночас є не менш консолідованою позиція Путіна, який вирішив протягувати військову авантюру у довгу війну, і зараз він робить все можливе і неможливе для того, щоби сформувати нові додаткові сили. Розуміємо, що він буде їх розгортати, а радше всього вже розгортає на північному плацдармі – йдеться про території Республіки Білорусь. Тут не питання, що там буде дозволяти чи не буде Лукашенко. Він може битись впадучи, розповідати чергові байки чи просити Путіна, неважливо. Є відчуття, що рішення вже ухвалено. Буквально кілька хвилин тому я спілкувався з колишнім командувачем сухопутних військ Республіки Польща, колишнім заступником міністра оборони Польщі генералом Вальдемаром Скшипчаком. Той відзначив, що триває насичення білоруської території російською технікою і військовими.
Лукашенко буде противитися, “петляти” до самого кінця. Макей же "петляв" і намагався чинити опір. Так, це сигнал Путіна Лукашенку. Якщо Путін змусить його, то у Лукашенка 20-30 тисяч боєздатних військ, і дуже ймовірно, що вони повернуть зброю проти Лукашенка і навіть проти російських військ, якщо переконаються, що
Путін підштовхнув до перевороту і практично окупував Білорусь.
Мені здається, Путін може піти на таке, але це буде одним із самогубних рішень, якими він останнім часом керується, зрештою, інших в нього не залишилося.
Важливо інше, і про це буквально днями заявив генерал Залужний – що потрібно для перемоги. Ми з вами це обговорювали не раз. Це танки, артилерія, літаки, тобто той набір, який до останнього притримують американці. Мені дуже знаковим видається рішення про передачу систем Patriot. Найперше це посилення системи протиповітряної оборони, власне, це важливо з технічного боку, але це теж вагомий політичний і психологічний крок.
Американці почали відмовлятися від самообмежень, які наклали на себе.
У чому ж була проблема, тут кажу була, бо вже не сумніваюся, що це питання вирішене. Ця система настільки складна, що вона потребує для експлуатації спеціальної підготовки. Це не означає, що у ній мають бути повністю американські розрахунки. Ні, це будуть українські екіпажі у Patriot, але так чи інакше має бути присутність американських військових.
Американці уникали двох речей, вони наклали на себе два принципові обмеження. Перше – неучасть американських військових у бойових діях в Україні, навіть у мінімальній присутності. Друге – надання Україні далекобійного озброєння та ракет, які можуть завдавати ударів по території Росії. Ось ця принципова відповідь, як ви підкреслили, нетривіальне принципове рішення щодо відмови від одного стоп-листа, як на мене, може бути знаком для повної відмови американців від штучних, накладених на себе обмежень.
Багато хто у Вашингтоні говорить у такому контексті. Як говорили американці, всі ці обмеження ґрунтувалися на бажанні уникнути ескалації у воєнному конфлікті. Але ми з вами розуміємо, що це бажання уникнути ескалації означає обмеження дій України та союзників і відкриває можливості для необмеженої ескалації путінського режиму. Про які обмеження може йти мова, коли Путін веде війну на найвищому рівні ескалації — геноцид українського народу, і свої цілі він не приховує. Це дрібниці, звичайно, але нинішня заява Захарової про те, що вона обурена рішенням Азербайджану, який надає генератори для заміни зруйнованої української інфраструктури. Вона не соромиться, і прямо каже, що ми знищуємо інфраструктуру України, яка може використовуватися у воєнних цілях. Тому акт Азербайджану є допомогою нашому воєнному противнику. Тисячний раз вони повторюють, що метою є геноцид. Це зачіпає Захід, і наскільки я розумію, тезис “уникнути ескалації” виключається зі стратегічної позиції.
Це вже не конвенційна війна. Це вже відверта спроба реалізації геноцидної стратегії і тактики. Розуміємо, що це ще не кінець історії. Ви згадали Захарову, а є ще такий депутат від "Справедливої Росії" Нілов, який пообіцяв хлопчику, що він його вб'є ракетою, вдаривши по його будинку в Києві. Ось такі в них у головах. І тут не історія про окремо взятого депутата Нілова, а це певний тренд. Я не впевнений, чи в 40-му чи 42-му році подібне дозволяли члени НСД АП – обіцяти французьким чи британським дітям, що їх вб'ють в їхньому будинку.
Пєсков – голос Путіна, процитував Гітлера, навіть не здогадуючись про це, коли сказав, що у Зеленського дуже простий спосіб припинити страждання українського народу – він має погодитися на законні вимоги Російської Федерації. Це точна фраза Гітлера – багато хто помітив це, не лише я. У Рейхстазі під час виступу 17 липня 1940 року, коли він вимагав капітуляції Англії й пропонував Черчилю у простий спосіб зупинити страждання британського народу – погодитися із законними політичними вимогами Німеччини. Вони цього не приховують, вони не бачать в цьому нічого екстраординарного. Мене часто звинувачують у зайвому оптимізмі щодо поведінки наших союзників, але на політичному рівні вони зайняли вкрай жорстку позицію стосовно Росії. Як на мене, передача Patriot – перший сигнал їхньої відмови від розлогої тези, що треба уникати ескалації. Вони вже зрозуміли, що Путін йде на граничну ескалацію.
У будь-якому разі розуміємо: для успішних контрнаступальних дій нашої армії потрібна бронетехніка. Це не новина, це не секрет. Генерал Залужний навіть приблизно окреслив, яка кількість броньованих машин і танків нам потрібна. Але в будь-якому разі стався не менш важливий і не менш символічний момент, якщо вже говоримо про систему Patriot, наші українські пташки, як ми припускаємо, долетіли до аеродромів стратегічної авіації. І це навіть не харчок льотчика Руста радянському командуванню, яке мало берегти Москву, це значно крутіше.
Паніка відображається навіть на їх пропаганді в ток-шоу. Той же загадковий російський експерт, якого постійно цитують, полковник Ходарьонок, просто пояснив, що ситуація гірша. Всі згадують ситуацію з Рустом, система стеження вела його літак від самого кордону до Красної площі, просто не було прийнято політичного рішення щодо його знищення і посадки. У міністерстві оборони була розгубленість. І як підкреслив полковник Хадарьонок, тут гірше. Якщо ви думаєте, що між Москвою та Ростовом є лінія протиповітряної оборони, то її немає. Всі ефективні засоби протиповітряної оборони кинуті в Україну на фронт. Це повна пустота, ситуація значно гірша, ніж у 1989 році чи у 1990 році, точно не пам’ятаю.
Цим ударом Україна послала сигнал не тільки своєму ворогу, але і своєму союзнику — Сполученим Штатам. Якого біса ви тягнете зі своїми ATACMS, якщо ми демонструємо спроможність, і якщо ви їх не передасте, ми все одно будемо виконувати цю місію. Зрештою, у нас теж є засоби, які здатні досягти будь-якої точки принаймні у європейській частині Російської Федерації.
Продовжуючи тему зрушення у сприйнятті Заходу, мені здається, що вслід за політичним відбувається зрушення у військово-технічному напрямку, коли Захід знімає всі так звані стоп-крани, і тут дуже важлива роль союзників Сполучених Штатів, які підштовхують їх до рішучих дій, і навіть випереджають. Ми чули днями заяву міністра оборони Британії Бена Уоллеса, який, до речі, відповідав на питання простого парламентаря Бориса Джонсона. Він сказав, що врешті-решт,
Великобританія може самостійно надати далекобійну зброю Україні.
Помітні дуже різкі зміни у сприйнятті німецького політичного класу після знаменитого виступу Штайнмаєра 28 жовтня. В Україні звикли до трактування формули Штайнмаєра як символу догоджання Німеччини Путіну. Відтак, Штайнмаєр проявив рідкісну для політика сміливість, визнавши не тільки свою, а й всього німецького політикуму помилку та відповідальність за роки політики "Путінферштеєр". Я впевнений, що нова політична позиція німців відіб’ється на темпах постачання.
З другого боку, бачимо повернення Стрєлкова. Взагалі не хотілося би згадувати про цього персонажа, який є просто осоружний і огидний, але в будь-якому разі це також надзвичайно важливий сигнал. Чому, на вашу думку, Стрєлков виїхав і як він буде намагатися розігрувати якусь свою партію. Я навіть до кінця не розумію, з ким він в долі, тому що Соловйов, путінський пропагандист, вирішив з ним дебатувати, і т. д. Така непроста історія.
Ця непроста історія щодня розігрується на пропагандистських каналах. Інший воєнний злочинець, не менш відомий в Україні, Захар Прилєпін, виступав за те, щоб припинити обстріли українських міст. Він говорив, що війни не виграються обстрілами, ми програємо на полі бою, нам потрібна пауза, нам потрібен новий Хасавюрт, щоб зібрати сили, накопичити більше зброї, і через рік-два ми знову покажемо цим українцям. Зрозуміло, що до цього він сам не додумався, в нього в голові одні таргани. Все, що звучить на ток-шоу – це артикуляційні теми з різних веж Кремля. І різнобій у вежах дуже помітний. Все просто – вже ніхто у Кремлі, думаю, і всередині народу не вірить у перемогу Росії. Всі кремлівські люди зайняті зараз одним питанням, особистим: як зберегти владу, величезну власність, життя в країні, яка зазнає воєнної поразки. Наступний успіх української армії остаточно зруйнує цю політичну систему.
Розуміємо, але ми досі не бачимо тієї чи іншої прийнятної фігури, яка могла би в разі чогось замінити на керівній посаді "товаріща Андропова". Триває такий процес, і наразі ми не побачили, щоб кремлівське політбюро висунуло когось.
Усі формули стільки разів вже повторювалися, що ми, колишні радянські люди, вивчили на пам’ять, й нікого з нас не здивує виступ на російському телебаченні такого типу: товариш Путін допустив низку серйозних помилок в українському питанні. У зв’язку з погіршенням стану здоров’я він передає свої повноваження колективному органу — Раді безпеки. Це цілком реальний варіант мого новорічного, так би мовити, привітання. Вже була така новорічна сенсація, коли Єльцин сказав на Новий рік:
"Я втомився, іду". Тому я пропоную таке колективне звернення до народу під лозунгом "Товариш Путін допустив серйозні помилки в українському питанні". Це мій прогноз на 31 грудня.
Це було би найкращим розв'язанням історії. Але, з другого боку, знаєте, що відрізняє, крім інших дуже багатьох різних відмінностей, того самого Путіна і Миколу Першого? Микола Перший програв війну і після того чи отруївся, чи навмисно заробив пневмонію, навмисно розгулюючи в легенькому літньому однострої, приймаючи паради. Тобто він свідомо йшов на смерть. Але в Путіна не той моральний стрижень, не та моральна структура. Я думаю, що він буде до останнього зубами, кігтями скрестися для того, щоб лишитися за будь-яких обставин при владі, тому що поки він при владі – він живий. А як тільки ні, ну то ні.
Абсолютно, це правильна аналогія. Не тільки Микола Перший. Я наведу приклад іншої особи – Адольф Гітлер, неймовірний злодій і мерзотник, але треба віддати йому належне – він знайшов у собі мужність покінчити життя самогубством. Він говорив: "Я не хочу, щоб мене потім возили в клітці по всьому світу". Путін же, запевняю вас, ніколи сам не піде. Це жалюгідний боягуз, який сидить за 10-метровим столом зі своїми найближчими підлеглими, для яких фальшивих матерів тримали два тижні на карантині. Ні, він ніколи не покінчить життя самогубством. В кінці-кінців, ми його побачимо на лаві підсудних на головному процесі над російськими воєнними злочинцями. За моєю іншою пропозицією, цей процес відбудеться у приміщенні Маріупольського театру, зруйнованого в перші дні наступу на Маріуполь.