У совєтські часи багатьох, кого муляв совок, надихав приклад Фінляндії. Навіть не так надихав, як викликав заздрість, ну і дарував промінчик надії, що, може, колись і нам вдасться...
Нагадаю, фінам вдалося вирватися з імперських обіймів ще у 1917-му. Як це пояснювали більшовики, мовляв, це сам Ленін дав їм право на самовизначення. А потім вони змогли вистояти у радянсько-фінській, або Зимовій війні 1939-1940 рр., коли Сталін хотів у них це право забрати.
До речі, за участь наших земляків у цій загарбницькій фінській війні, звісно, мобілізованих, може й насильно, але й досі не чути й нотки каяття?.. Звичайно, уже не від самих учасників з українців, бо ж навряд чи хтось дожив до сьогодні, але хоча б серед так званих інтелектуалів?
Можемо, лише собі уявити, що було з фінами та Фінляндією, якби їм не вдалося у 1917-му? Звісно, повторили б долю нещасних карелів і Карелії. Чи якби програли Зимову війну? У кращому випадку стали б ще однією Естонією...
До речі, за участь наших земляків у цій загарбницькій війні, звісно, мобілізованих, може й насильно, але й досі не чути й нотки каяття?.. Звичайно, уже не від самих учасників з українців, бо ж навряд чи хтось дожив до сьогодні, але хоча б серед так званих інтелектуалів?
А тим часом декого дивує, що в Одесі досі стоїть пам’ятник імператриці Катерині II та її коханцям, як його не без дотепу ще називають в народі...
Втім, що я вже так аж за фінську, коли нема каяття і за набагато ближчу в часі — афганську. Навіть за Незалежності ще продовжували ставити пам’ятники так званим "воїнам-інтернаціоналістам", яких посилали туди вбивати й загарбувати в ім’я колоніальних інтересів Москви. І лише зараз починають лунати голоси, що треба б і за це покаятися. Бо ж, якщо вже прощатися з імперією, то з усіма її проявами та метастазами...
Ну от, а тим часом декого дивує, що в Одесі досі стоїть пам’ятник імператриці Катерині II та її коханцям, як його не без дотепу ще називають в народі... Та без надії не буває і на те, що й осоружну "катьку" з Одеси таки приберуть також.
А ще наша Перемога, те, що ми вирвалися і вирвемося, і те, що зможемо, неминуче надихатиме уже інших пригноблених імперією. Як колись для нас був приклад фінів, так наш приклад стане стимулом для північнокавказьких, сибірських, поволзьких та інших, нехай їх зараз і женуть проти нас, із "тюрми народів", якою завжди була і є Росія, і яка нарешті, дасть Бог, таки розвалиться.
м. Тернопіль
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.