Я ніколи не зустрічав більш дивовижних пояснень рішень про заборону виїзду за кордон народного депутата України. Почнімо хоча б з того, що ми не знаємо, чи дійсно Петро Порошенко і Віктор Орбан мали зустрічатися. Однак є абсолютно очевидним той факт, що скасування зустрічі із подальшим оприлюдненням рішення таку зустріч не допустити вже може бути використано будь-якою пропагандою - угорською або російською - з метою дискредитації України.
По-друге, для мене є абсолютно незрозумілим, про які такі перемовини й схиляння України до перемовин може йтися в офіційних документах. Про це можуть писати західні медіа, але ми прекрасно розуміємо, що сама Росія абсолютно не тяжіє до жодних перемовин з Україною, а в планах президента РФ Володимира Путіна - багаторічна війна на виснаження нашої держави.
Наше завдання - протистояти тим путінським планам, робити усе можливе і неможливе для посилення власної обороноздатності перед обличчям війни, фінал якої губиться десь у темряві часу. Ми з вами прекрасно розуміємо, що така війна може закінчитися і без будь-яких перемовин взагалі, просто фактом вичерпання можливостей сторін. Але коли це відбудеться, у якому році чи десятиріччі, сьогодні не знає ніхто, адже війна абсолютно непередбачувана.
Ще один важливий момент - чи мають представники владних структур вирішувати, з ким зустрічатися тим чи іншим українським політикам? Очевидно, що завдання політика - мати різноманітні контакти, розмовляти із різними людьми, шукати у таких розмовах найкраще для власної країни. З цієї точки зору влада і партії, які не перебувають в уряді, мають говорити одним голосом.
Саме тому я постійно виступаю за створення військового кабінету, уряду національної єдності. Впевнений, що це шлях до успіху. Порошенко та інші лідери українських демократичних партій мають бути у такій владі поруч з Володимиром Зеленським і впливати на владу не як опозиційні депутати, а як керівники найважливіших державних структур так, як це завжди відбувається у державах у стані війни, що хочуть зберегтися на політичній мапі світу.
Тепер щодо самої розмови з Орбаном. Можна, звичайно, в офіційних документах схарактеризувати угорського премʼєра як людину, що виступає з антиукраїнськими заявами. І це буде абсолютно відповідати дійсності. Однак від Угорщини зараз залежить, як розвиватиметься ситуація із європейською і євроатлантичною інтеграцією нашої країни, та чи буде Україна отримувати допомогу ЄС.
Ми вже неодноразово переконувалися, що одна країна може спокійно заблокувати і початок перемовин з Європейським Союзом, і надання допомоги, і санкції проти РФ. Це демонстрував не тільки Віктор Орбан. Болгарія тримала Північну Македонію у передбаннику перемовин про вступ до ЄС кілька років поспіль, а перед цим Греція також наодинці тримала ту ж Північну Македонію у передпокої перемовин про вступ до НАТО. Так що навіть невеличка країна Євросоюзу чи НАТО може загалом загальмувати будь-який шлях, схвалений всіма іншими країнами.
Як це відбувається - можна зараз дізнатися у Стокгольмі. Як відомо, ані Швеція, ані Фінляндія не думали про те, що у них будуть проблеми зі вступом до НАТО, коли подавали свої заявки. Фінляндії вдалося домовитися, а Швеція досі очікує схвалення Туреччини і цієї ж Угорщини.
Від Віктора Орбана залежить, чи отримає Україна допомогу від Євросоюзу. Оті десятки мільярдів доларів, які нам так потрібні до нашого бюджету, якщо їх не буде - це стане серйозною проблемою на тлі відсутності допомоги від Сполучених Штатів.
І тут також потрібно, щоб з американськими конгресменами говорили представники різних політичних сил країни, а не тільки партії, яка отримала більшість на парламентських виборах 2019-го року. Тим більше зараз, у час війни, немає ніякого значення, хто отримав більшість. Має значення спільна легітимність патріотичних сил. Тільки так вона і виглядає в очах тих, хто сьогодні хоче допомагати Україні.
Коли я розмовляю із закордонними дипломатами та журналістами і вони питають, чому я виступаю проти проведення виборів під час війни, я відповідаю їм, що такі вибори можуть зруйнувати українську державу. На те, що у їхніх країнах також виборів під час війни не було, я чую одну і ту ж відповідь: "Так, але ж у нас був уряд національної єдності, а у вас його немає".
Орбан може заблокувати допомогу і початок переговорів України з Європейським Союзом, які розпочнуться тільки тоді, коли Угорщина з цим погодиться. Орбан може заблокувати будь-яке рішення Вашингтонського саміту НАТО. Виникає питання, якщо є хоча б невеличкий шанс знайти спільну мову з угорським премʼєр-міністром, отримати хоча б допомогу у 50 млрд або згоду Угорщини на початок перемовин з ЄС, на прискорення процесу євроатлантичної інтеграції України — це буде на користь країні чи ні? Це буде рятувати життя наших захисників чи ні? Це створить для нас перспективу того, що війна закінчиться хоча б на два чи три роки раніше, ніж вона може закінчитися, якщо у нас не буде цієї допомоги? Це буде на користь звільнення наших територій від російських загарбників чи ні? Усе це риторичні питання.
Звичайно, якщо вважати, що таких домовленостей може досягати тільки конкретний політичний лідер чи сила, що Україна існує заради того, щоб такі успіхи були в однієї політичної сили, можна відмовляти у поїздках всім, хто не працює на майбутні електоральні можливості такої політичної сили. Знову ж таки, не знаючи, чи мова йшла про реальну зустріч Порошенка з Віктором Орбаном, чи ця історія була вигадана, але справа про будь-які важливі дипломатичні контакти.
Хочеться запитати людей, які й досі, на другому році війни Росії проти України, коли все більшій кількості українців стає зрозуміло, що ми перебуваємо у війні, яка може продовжуватися десятиріччя, і ніяких виборів у цей час не буде, — а що ми будемо робити, якщо ми не те, що виборів не зможемо провести, а й країну не збережемо? Де тоді будуть обирати президента, депутатів Верховної Ради і місцевих рад? У Брюсселі, Парижі, Лондоні, інших місцях еміграції чи у ровах, де опиняться вбиті росіянами українці?
Перемога України може бути тільки спільною перемогою. Національна єдність - це не забаганка і не гасло, а передумова виживання української нації в українській державі. Ми перебуваємо не у час політичної боротьби та конкуренції, немає ніякого значення, якою буде доля тих, хто сьогодні є при владі. Як правило, люди, що керують країною під час війни, залишають владу після війни. Це норма історії.
Для цих людей буде успіхом, якщо вони як звичайні громадяни будуть по телевізору дивитися, як відбуваються сесії Верховної Ради, приймає присягу новий президент країни, затверджується новий уряд. Це буде їхнім величезним успіхом, адже вони будуть знати, що Україна вистояла й існує. Мені здається, що більшого жодний з тих, хто сьогодні ухвалює принципові рішення щодо майбутнього української держави, і бажати не має.
Але для того, щоб так було, потрібно, аби Україна збереглася, щоб ми шукали усі можливості для внутрішньонаціонального діалогу, для того, щоб знайти спільну мову з тими, хто робить усе, щоб не пустити нас у цивілізований світ; щоб ми не давали зайвих приводів для Віктора Орбана та інших політиків, які використовують своє членство у ЄС і НАТО, аби надійно заблокувати Україну і полегшити задачу Росії. Навіщо нам самим сприяти тим, хто і без нас готовий з нами боротися?
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.