І тільки повідомлення про те, що парламент ще якоїсь країни визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, які з’являлися час від часу, повертали нас у ці майже столітньої давності часи.
А ще у травні цього року могло б виповнитися дев’яносто моєму татові. Він був ровесником того великого голоду і народився, можна сказати, всупереч йому, бо ж тоді, у 33-му набагато більше шансів було померти ще до народження. І тут треба віддати належне моєму дідові Сянькові, який із глухого села на Збручі, але з Хмельницького боку, де з 1920 року вже панувала комуна, зумів і сам якось виїхати, і свою дружину, мою бабцю Зосю, вагітну їхнім первістком, а моїм майбутнім татом, вивезти туди, де тоді голоду не було – на Донбас. І хоча потім вони знову вернулися у свою Боднарівку і пережили ще чимало випробувань, але тридцять третій у нашій родині залишився і як рік Голодомору, і водночас як рік татового народження. А ще як свідчення того, що й у найчорніші часи можуть бути щасливі випадки.
Лише цього року, включно з червнем, Голодомор геноцидом визнало дев’ять країн, серед останніх, здається, Велика Британія і Люксембург. А загалом таких уже понад тридцять.
От тільки Росії серед них не було і не буде, принаймні до нашої Перемоги. Бо ж, якби Москва визнала у Голодоморі свою провину і покаялись, то б і війни не було. Але тоді і їхня імперія була б під знаком запитання. Адже каяття у злочинах та імперська свідомість переважної маси росіян речі непоєднувані. Врешті решт, та імперськість їх і погубить.
Читайте також: Дідова помилка
Та вернімося до Голодомору... Лише уявімо собі, наскільки треба було все вигребти з України, аби на такій родючій землі люди починали їсти людей? Навіть зараз, коли ми, воююча країна, значна частина якої під окупацією і в розрусі, то виробляємо та продаємо зерна в рази більше, ніж самі можемо спожити?.. І зовсім не дивно, що нащадки й послідовники тих, хто організовував нам Голодомори, минулої зими намагалися залишити нас без тепла й електрики, досі безупину скидають на голови цивільних ракети, врешті решт підірвали дамбу Каховської ГЕС і погрожують те ж саме зробити із Запорізькою атомною.
Читайте також: То Ленін придумав ерефію
Але ми не вимерли тоді, вистоїмо й тепер. З цього приводу раптом пригадалося гасло ще часів Помаранчевої революції: "Разом нас багато, нас не подолати!" – яке у час війни органічно доповнилося іншими: "Героям слава!" і "Смерть ворогам!" Бо ж і визвольні змагання минулого сторіччя, і Голодомор, і теперішня війна – це один важкий, але безупинний шлях скидання кайданів і повернення, за Шевченком, у "світ вольний, новий". Але для початку, звісно, хоча б у НАТО і ЄС.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.