Воїни ЗСУ, нацгвардійці, надзвичайники, полонені з ЧАЕС, поліцейський, цивільний викладач Східноукраїнського національного університету імені В. Даля та музикант військового оркестру. Більшість із них у полоні була майже два роки. Від початку повномасштабного вторгнення родичі від них не отримували жодної звістки.
Еспресо підготував декілька історій про Героїв, які пройшли полон і насильство окупантів.
46-річний захисник Руслан Фелещук з села Гончий Брід Колодяжненської громади, що на Волині, вважався зниклим безвісти. Зараз вже перебуває на реабілітації вдома, пише Район.Ковель. У російському полоні пробув недовго, але за цей час зазнав катувань і побиття. У мирному житті працював на м’ясокомбінаті. На початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов захищати Україну, розповіла дочка Тетяна.
Руслан зник безвісти наприкінці 2023-го в Запорізькій області. Одразу після зникнення дочка подала батька у розшук і зрештою отримали довгоочікуваний дзвінок.
"Він був у тяжкому стані. Ніякої допомоги в полоні не давали", – каже вона.
З полону воїна повернули з сильною контузією і пораненнями. У Києві відправили до госпіталю, а згодом до Луцька в реабілітаційний центр. Потім відпустили додому на реабілітацію. Рідним Руслан Фелешук розповів, що його катували й били у полоні.
"Батько плакав і просив сильно пити, і все. Був весь у синяках і ранах. На нього було страшно дивитися. Не міг ходити і дихати", – каже донька. Найбажаніша мрія воїна, щоб скоріше закінчилася війна.
Окрім Фелещука на рідну Волинь повернувся після російського полону прикордонник-кінолог Ілля Музика з Нововолинська. Він потрапив у полон 12 квітня 2022 року із металургійного заводу Ілліча в Маріуполі. У полон прикардонника взяли, коли здійснювали прорив на Азовсталь. До речі, дівчина Іллі Аліна Паніна, теж прикордонниця, так само була в рашисткому полоні, повідомляє Конкурент ТВ. ЇЇ вдалось звільнити у жовтні 2022 року. У полоні молода жінка пробула п'ять місяців.
Утримували росіяни майже два роки і 36-річного санітарного інструктора Остапа Решітника, зі Львова. По закінченню школи пішов на строкову службу. Під час служби зрозумів, що хоче присвятити своє життя державі. У 2009 році підписав контракт для служби в ЗСУ. З 2014 перебував на ротаціях, на Сході у складі пересувних госпіталів. Напередодні повномасштабної війни 18 лютого 2022 року без жодних сумнівів знову поїхав на ротацію. З 1 березня рідні зовсім втратили з ним зв'язок.
Остання інформація, яку рідні дізнались про Остапа, у квітні 2022 року повідомлення – "живий здоровий. Зв’язку немає". Через декілька тижнів дізналися, що він потрапив у полон з комбінату Ілліча разом з усіма іншими медиками. З того моменту, казали рідні, була тільки тиша.
Остап Решітник, фото: military-medics-ua.org
Дружина Ольга Решітник, вперше за 20 місяців почула голос чоловіка, пише Суспільне.
"Він майже нічого не розказував, бо з ним був практично втрачений зв’язок з середини березня, коли скинули авіабомбу на маріупольський госпіталь. І з того моменту були повідомлення від колег, з якими він був, про те, що він живий. А від квітня і до вчора (3 січня – ред.) ми, на жаль, крім його фотографій у російських телеграм-каналах нічого не бачили майже 21 місяць", – розповідала дружина.
Відомо, що Решітника утримували в Росії, біля Уралу. Він був поранений і повернувся з перебинтованою ногою.
"Нам зателефонували й сказали, що Остап вже на території України і щоб ми чекали від нього дзвінка. Чесно скажу: я була шокована. І цей шок триває і досі. У дітей були змішані емоції. Син плакав цілий вечір, доки не почув голос тата. Донечка ходила, жартувала, підтримувала. І десь після 23:00 ми нарешті отримали дзвінок від нашого тата. Досить довго спілкувалися, ділилися емоціями, переживаннями, враженнями", – розповіла Ольга Решітник.
Ще один звільнений з полону – воїн 128 гірсько-штурмової бригади Василь Данилишин зі Львівщини. Для Еспресо.Захід дочка Наталія розповіла, що батько перебував у полоні окупантів з березня 2022 року. На війну пішов добровольцем ще в 2014 році.
"Мені передзвонили з координаційного штабу і повідомили, що батька сьогодні обміняли. У перші секунди не повірила", – пригадує звістку про повернення батька донька Наталія.
Поки Данилишин був в полоні, рідні зверталися у "Червоний хрест", координаційний штаб поводження з військовополоненими, контактували з військовими, щоб батька якнайшвидше звільнили.
Василь Данилишин, фото: Наталія Данилишин
"Мій батько завжди казав, що Росія не зупиниться на тому, що досягла. Можливо, він це прямо не озвучував, але ми всі розуміли, мабуть, і батько серед інших, що агресор на двох частинах України не зупиниться", – пригадує Наталія.Під час повномасштабного вторгнення Василь Данилишин весь час був на Запорізькому напрямку. Там і потрапив у полон. За два роки рідні змогли написати чоловікові три листи. Вже зараз дізналася, що два з них таки отримав.
"Я перша отримала листа від батька. Там вже були чіткі інструкції, як можна відповісти йому. Це, як колись на папері, пишеш, надсилаєш в координаційний штаб, вони безпосередньо пакують їм і відправляють. Листування відбувалося російською мовою, писали загальними фразами", – додала жінка.
З першого дня повномасштабного вторгнення у неволі росіян був Руслан Олійник з Полтавщини. В цивільному житті працював вчителем військової підготовки та фізкультури. Мати Руслана Тетяна Тимошенко, розповіла, що отримала шок, коли почула голос сина.
"Я майже два роки цього чекала. І коли я почула ці слова, я була у великому шоці, я вірила у те, що колись настане цей день", – розповідає Тетяна Тимошенко.
До лав ЗСУ Руслана мобілізували 2014-го року. 2017-го він підписав контракт та брав участь у АТО.
"Останнє відрядження у нього було у місто Токмак 26 січня 2022-го року. Там він і зустрів війну. Частину розбомбили і він опинився у полоні. Поставили його у списки полонених, було підтвердження із російської сторони, що він у них у полоні протягом майже двох років", – каже мама.
Витримали випробування полоном і розлукою пара морпіхів – Галина Федишин з Рожнятівщини, що на Прикарпатті, та Микола Гриценяк із Донеччини. Воїн дочекався повернення коханої дівчини з полону і наступного дня зробив їй пропозицію одружитись.
Дівчина навчалася у Звягельському фаховому медколеджі, який закінчила у 2015 році. Галина Федишин була поранена. Потрапила в полон під час виходу з "Азовсталі" у травні 2022 року. Тоді ж у полон потрапив і її хлопець-військовий, який родом із Донеччини, – писало Суспільне.
"В полоні вони не бачилися, він лише зміг якось дізнатися тоді, що Галя жива. Наскільки мені відомо, хлопця з полону звільнили трохи раніше", – сказала директорка соціально-психологічної служби Звягельського медколеджу Ніна Мороз.
Перебуваючи в неволі, Галина Федишин говорила виключно українською мовою. "Росіяни декілька разів імітували її вивезення на обмін, але в результаті повертали назад до місця утримання", — повідомляли у Генштабі.
На Одещину до рідних повернувся 22-річний нацгвардієць Андрій Нішко. В полоні перебував також майже два роки, з березня 2022 року. Довгий час Росія не підтверджувала факту, що він полонений, – розповіли у Коноплянській громаді.
"Рідні Андрія постійно його розшукували, з ворожих телеканалів та сайтів по краплині збирали інформацію. Червоний хрест надав родині надію і через своїх представників передав листи від тітки та батька. Андрій підтвердив, що ті листи він отримав, і що саме вони підняли йому моральний дух та додали сил", – зазначали на сторінці громади.
Андрій – військовослужбовець Національної гвардії України, був прикордонником. У полон потрапив під Сєвєеродонецьком. Спочатку його тримали на тимчасово-окупованій території, а через два тижні перевели в Смоленськ, де і перебував до дня звільнення з полону.
Рашисти брали у полон і молодих науковців. Так сталось і з викладачем Східноукраїнського національного університету імені В. Даля Костянтином Літвіновим. Він потрапив до російського полону в березні 2022 року. Костянтина вивезли з Олександрівки Сєверодонецького району на територію Росії. В неволі чоловіка тримали майже два роки.
"Ми тричі зверталися щодо його обміну, але до цього росіяни весь час відмовляли. Відсьогодні молодий науковець на волі. На рідній землі!" – наголосив очільник Луганщини Артем Лисогор.
Костянтин народився у 1992 році у Сєверодонецьку. По закінченні школи вступив до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, де отримав вищу освіту за спеціальністю "Автоматизоване управління технологічними процесами". Здобув кваліфікацію інженера-дослідника з комп’ютеризованих систем та автоматики, диплом магістра. Працювати вирішив у рідному виші. У 2019 році у віці 27 років захистив дисертацію та отримав звання кандидата технічних наук.
На рахунку Костянтина Літвінова сім публікацій у періодичних наукових виданнях, що включені до переліку фахових видань України, три патенти на винахід, декілька підручників, монографії та навчально-методичні посібники.
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля в Сєверодонецьку окупанти розтрощили на початку квітня 2022 року. Далівський університет евакуювався на Хмельниччину. А потім - до Києва. Нагадаємо, що Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля "родом" з Луганська. Під час тимчасової окупації міста росіянами - у 2014 році університет переїхав до Сєверодонецька.
На рідну землю повернулось семеро захисників острова Зміїний, яких 24 лютого, після запеклих боїв, росіяни взяли у полон. Один із них – уродженець Одещини, медик прикордонної служби і наймолодший з захисників Зміїного Олександр Куртєв пробув у полоні майже два роки.
Вдома його чекали батьки і дівчина Ярослава. Їхня історія кохання почалася ще коли вони були зовсім юними – у 15 років, йдеться на сайті "Бессарабія INFORM".
Олександр Куртєв, фото: bessarabiainform
Після закінчення навчання в Ізмаїльському медичному коледжі, підписав контракт з Державною прикордонною службою України, працював за фахом в одному з сіл. Через пів року його перевели на заставу острова Зміїний, де він продовжував служити на посаді військового медика. 24 лютого був на чергуванні.
Того дня вранці Саша зателефонував нареченій о 5:30 ранку зі словами: "Сонце, прокидайся, почалась війна. Збирай речі, я зателефоную мамі, переїдеш до них".
"До останнього ми сподівалися, що всіх присутніх на острові евакуюють. Так і мало бути, але в останню мить ми дізналися, що росіяни дозволили евакуювати лише цивільних. Військові – прикордонники і морські піхотинці – стояли до останнього. Саша, на жаль, не встиг мені повідомити, що їх захоплюють у полон. Наостанок він написав мені: "Сонце, я тебе кохаю. Постараюся вижити". Для мене це були дуже болючі слова. До них я навіть не задумувалася, що хлопців можуть вбити", – розповідала Ярослава.
Єдиний лист, датований другим червня, родина отримала від нього у серпні, – повідомляє Суспільне.
"Він пише: "Мамулю, тато Славо, Ярославко, привіт! Я буду дуже радий, якщо до вас дійде мій лист". Вони навіть не були впевнені, що листи дійдуть до нас. "Я дуже вас люблю та рахую дні до повернення. Сподіваюся, що у вас все добре, не вішайте носа". І тут його слова, які на футболці: "За чорним завжди біле", – розповідала мама Олександра Катерина Куртєва.
Рідні дочекались Олександра, а дівчина Ярослава написала – "Видихай, ти вдома. Я не можу в це повірити, але ми тебе вибороли".
Нагадаємо, на початку повномасштабної війни прикордонники на острові Зміїний відмовились здаватися росіянам у полон, натомість відправили на "х*й" російский крейсер "Москва". Згодом президент України Володимир Зеленський повідомив, що частина прикордонників, які були на острові, загинули. За деякий час російські ЗМІ опублікували відео, на якому показали українських воїнів - на нього відреагували в ДПСУ.