Продюсер фільмів "Поводир", "Зелена кофта", "Брати. Остання сповідь" Ігор Савиченко розповів про "прибутки" від кіно, європейський досвід та фінансування за кордоном, передає Еспресо.TV з посиланням на INSIDER.
"Насправді гарантовано отримати прибуток від фільму неможливо навіть у США. Там незбитковим є лише кожен четвертий фільм. В Україні ж людина, яка знімає кіно, є критично (ба навіть кримінально!) залежною від великої кількості чиновників, які в той чи інший спосіб намагаються впливати на процес кінозйомок. Наприклад, сценарій "Поводиря" був написаний ще у 2007 році, але він не сподобався владі, їм чомусь не вистачало крові та випучених животів", - зазначив Савиченко.
Продюсер також наголосив, що на прибуток в Україні впливають також кількість кінотеатрів та частота відвідування їх населенням. "До анексії Криму ми мали близько 420 залів. 420 порівняно з 18 тис. північноамериканськими виглядає смішно. На цю цифру накладається звичка українця ходити в кіно. Наш середньостатистичний глядач ходить у кіно 1 раз на 2,5 року, польський – 3,6 разу на рік, французький – 4,5 разу на рік, американський – 8 разів на рік. Хоча і в США кількість походів у кіно падає. Погодьтеся, всі умови створює Інтернет. Ніхто збоку не коментує, не чмакає, сісти можна хоч у позу лотоса. А кінотеатр збиткує: він не продав, окрім квитка, ще й колу і поп-корн", - пояснив продюсер.
Фото: theinsider
Савиченко наголосив, що, зокрема, Європа давно фінансує кіно за рахунок бюджетних коштів. "Це почало працювати у Франції, коли в 1940-х роках там створили фонд Cinema-Center. Спробували надавати гроші молодим кінематографістам. Започаткували гранти та стипендії. Здебільшого це було зроблено для того, щоб кінематографісти просто не помирали з голоду і не почали займатися хтозна-чим, бо часи тоді були справді важкі. Проте з часом фонд набирав обертів. У кіно почали ходити люди, гроші повертатись у фонд. Це дало змогу розширити фінансування. Цю систему згодом дублювали італійці та німці", - додав він.
Савиченко вважає, що виділяти гроші на культуру – вкрай необхідно. "На такі речі, як культура, гадаю, треба виділяти гроші, інакше – для чого воювати взагалі. В 1943 році Черчиллю на затвердження принесли документ із бюджетом на наступний рік, у тому звіті навпроти графи "культура" стояла надто мала цифра порівняно з попередніми роками. Тоді він закомандував збільшити кошторис, пояснюючи це тим, що "ми воюємо саме за людей, а отже, за їхню культуру, а не просто за територію", - зауважив продюсер.