Про це пише Journal of Arid Environments.
В цілому відомо щонайменше шість припущень про походження довгої шиї жирафів. Основна, запропонована ще Дарвіном, гіпотеза полягає в тому, що довга шия жирафам потрібна, аби зручно їсти листя з високих дерев. Насправді жирафи з довгою шиєю живуть, як правило, менше своїх короткошиїх родичів. Це живить інші гіпотези, наприклад про подовження шиї в результаті статевого відбору – так, як це сталося з хвостами у павичів або рогами у лосів.
Шиї справді служать самцям жирафів важливим знаряддям у поєдинках за самку, але можуть і сприяти кращому огляду, допомагаючи знаходити їжу, помічати хижаків і т. д. Автори останнього дослідження відзначають, що подовження шиї веде до збільшення співвідношення поверхні тіла до маси, сприяючи ефективній віддачі надлишку тепла в навколишній простір.
Щоб показати це, вони розрахували площу поверхні у 60 жирафів обох статей і різного віку масою від 141 до 1358 кг. Вдалося з'ясувати, що відносне співвідношення площі до маси тіла варіюється від 145 см2/кг у молодняка до 90 см2/кг у дорослих особин.
Однак у середньому поверхня тіла у жирафів склала 7,3±2,5 м2, що можна порівняти з аналогічними показниками в інших тварин тієї ж маси: додаткова площа, яку створюють шия та довгі ноги, компенсується зменшеною головою і тулубом.
Але при цьому і ноги, і шия мають порівняно невеликий діаметр, що забезпечує менший нагрів від сонячних променів і підвищену ефективність відведення тепла за рахунок конвекції і випаровування.
Все це дозволило Мітчеллу і його колегам зробити висновок, що хоча довга шия не дає жирафам виграшу в площі поверхні тіла, вона забезпечує більш вигідну геометрію, яка дозволяє досягти ефективної терморегуляції в умовах африканської савани.