Нижче, в супроводі короткого пояснення наводяться деякі схеми, подготовлені спільними зусиллями міжнародної команди дослідників з України, Сполучених Штатів й Канади. Ці карти оприлюднено як у окремих публікаціях Інституту (наприклад, у цій статті за червень 2018 року), так і в самому Атласі.
Розроблені в Гарварді карти особливі тим, що у них наведено адміністративно-територіальний поділ станом на весну 1933 року. Сім областей сучасної Західної України (куди тікав багато хто зі "східняків", аби врятуватися від голоду) тоді не входили не складу Української РСР. Тоді як офіційному Харкову, де тоді була столиця "республіки", офіційно підпорядковувався лівий берег Дністра, який нині перебуває в складі самопроголошеної Придністровської "держави".
Прямі втрати від Голодомору в розрахунку на 1 тис. населення (по районам)
А тепер подивіться, як безпосередньо перед Великим Голодом посилювалися хлібозаготівельні норми.
Співвідношення норм сталінської хлібозаготівлі: 1931-32 рр. проти 1930-31 рр. (по районах)
І порівняйте - наскільки це відповідало можливостям селян, особливо в тих областях та районах, де пшениці вирощували не дуже багато.
Відсоток посівів, відведених під пшеницю (по районах)
Отже, найважче доводилося районам, прилеглим до Києва, Харкова, Одеси, Запоріжжя, Дніпра та Криму.
Найбільша ж кількість смертей припала на лісостеп всередині умовної трапеції Вінниця-Київ-Харків-Дніпро.
Індустріальна зона на південь від Донецька зазвичай позначена білим кольором, оскільки то був суцільний індустріальний, а не сільськогосподарський регіон.
Існувала й відносна можливість вижити, врятуватися. Про це в Атласі говориться наступне:
"Якщо подивитись на людські втрати на районному рівні, то можна виділити "зони виживання" або зони, де люди мали вищі шанси на виживання під час Голодомору. Селяни, які жили на Українському Поліссі, на кордоні з Польщею і Румунією, або біля індустріальних комплексів Півдня, потерпали від голоду менше, ніж решта співгромадян. Чому так? Відповіді різняться. У переважно лісовій Чернігівській області, де 1933 року рівень смертності становив 75,8 особи на тисячу населення, порівняно з 183,5 осіб на тисячу населення в переважно лісостеповій Київській області, люди могли прогодувати себе і навіть домашню худобу користуючись неконтрольованими урядом продуктами лісу. У районах Вінницької області, яким пощастило межувати з радянсько-польським і радянсько-румунським кордонами, населення потерпало від голоду менше, ніж решта області, оскільки Москва особливу увагу приділяла лояльності населення прикордонних районів, постачаючи їм більшу кількість продовольчих товарів, ніж іншим регіонам Радянського Союзу. Насамкінець, низький рівень смертності в Сталінській області (Донецьк) можна пояснити міграцією селян на заводи й шахти Донбасу, які краще забезпечувалися з центральних резервів".