Робота опублікована в журналі Science Advances.
Кістки виявили в ямі глибиною 61 метр. Такі поглиблення називають сеноти (провали, що утворилися в результаті падіння склепіння вапнякової печери). Самі кістки знаходилися на глибині 21 метра, під водою. Археологи припустили, що лінивець хотів попити з ями, але, провалившись, не зміг вибратися назовні і помер. У глиняній пастці знайшли частину стегнової кістки, шматок кістки руки і великий зуб (10 сантиметрів в довжину і 2,5 см в ширину).
Вчені приділили особливу увагу зубу. Вони скористалися методом вакуумного фрезерування (vacuum milling) і ізотопним аналізом, щоб зрозуміти, чим харчувався лінивець.
Результати показали, що він помер приблизно 27 тисяч років тому, але до цього йому доводилося виживати в суворих умовах. Його раціон змінювався в залежності від сезону. Дев'ять місяців тривала посуха, і тільки на три місяці наступав сезон дощів.
Під час першого періоду лінивці харчувалися деревними рослинами чагарникового типу, а з приходом вологи переходили на трави і квіти. Ця інформація допомогла зрозуміти, чому цей вид існував так довго.
Вимирання Eremotherium laurillardi сталося в проміжку від 10 до 14 тисяч років тому. Перед цим йшов так званий максимум останнього заледеніння - час максимального обсягу льодовикових покривів протягом останньої льодовикової епохи. Він тривав сім з половиною тисяч років і почався 26,5 тисячі років тому. У той час на території Белізу царювала посуха, тому цілком ймовірно, що померлий лінивець шукав джерело води.
Автори припускають, що ці тварини не могли вимерти тільки через зміни клімату, оскільки добре адаптувалися до змін. На їхню думку, вимиранню сприяв комплекс чинників, серед яких може бути і зміна клімату, і предки людини, які з приходом на цю територію почали полювати на лінивців.