Про це пише Nature.
Психологи зі Стенфордського університету провели експеримент з людьми, які в дитинстві любили покемонів і часто проводили час за тематичними іграми. Вони помітили, що частина потиличної області мозку, відповідальна за зір, яскраво реагує на образ покемонів, на відміну від тієї ж зони у людей, які ніколи ними не цікавилися.
За словами керівника дослідження Джессі Гомеса (Jesse Gomez), його цікавило питання: "Чому в мозку людини є зони, які реагують на слова і обличчя, але немає тих, які б так само спалахували при вигляді машин, наприклад?"
Попередні досліди на мавпах показали, що для утворення в зоровій області категоризованих зон необхідний вплив у якомога більш ранньому віці. Тоді Гомес згадав, що шестирічним він часто грав в ігри під назвою Pokémon Red і Blue, які виходили на Game Boy. Він проводив за ними дні, і такий вплив мав підійти під необхідні вимоги.
"Унікальність покемонів полягала в тому, що їх сотні, ви повинні були знати про них все, щоб успішно пройти гру. Та винагороджувала вас за те, що ви розбиралися в розбіжностях між схожими персонажами. Якби для цього не знайшлося окремої зони, таке було б неможливо", - говорить Джессі Гомес.
Автори виходили з теорії eccentricity bias. Вона говорить про те, що розмір і розташування категоризованих зон мозку залежить від двох речей: яку частину візуального поля займає об'єкт і на яку область зору він впливає - центральну чи периферичну. Екран Game Boy вкрай маленький, тому на нього реагувала тільки центральна область зору. Виходячи з цього психологи коректували пошук зони.
Реакція звичайних людей (а) і любителів покемонів (b) на різні візуальні стимули, вказана вентральна поверхня кори / © Nature Human Behavior
Джессі Гомес зібрав групу з 11 осіб, до якої входили він сам і керуючий лабораторією Майкл Барнетт (Michael Barnett). Ці люди провели раннє дитинство за Pokémon Red і Blue. Крім них, була присутня і контрольна група. Всі учасники проходили сканування магнітно-резонансним томографом (МРТ): в цей час їм показували піксельні зображення покемонів з гри. Виявилося, що у добровольців-гравців на них реагувала зона occipitotemporal sulcus, в той час як у інших людей вона залишалася спокійною.
За словами авторів, це дослідження стало наочним доказом того, що мозок в ранньому віці дуже пластичний, здатний виділяти і закріплювати часті стимули на довгий час.