Про особливості української мови княжих часів розповів доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" В’ячеслав Корнієнко, який досліджує графіті Софійського собору в Києві, передає Еспресо.TV з посиланням на Радіо Свобода.
"Ту мову ми називаємо староукраїнською. Зокрема, наш філолог Віктор Мойсеєнко, дослідник Реймського Євангелія, виявив: автор Євангелія переписав наявний текст, відтворивши особливості церковнослов’янської мови в українській редакції. Деякі уривки він писав так, як чув, деякі виправляв, якщо бачив, що неправильну літеру написав, виправляючи її згідно канону церковнослов’янської мови", - пояснює науковець.
Реймське Євангеліє – церковно-слов'янський пергаментний рукопис XI і XIV століть. Ліворуч текст написаний кирилицею, а праворуч – глаголицею. Кирилична частина була написана близько середини ХІ століття (ймовірно, в київському скрипторії при Софійському соборі)
За словами Корінєнка, у мовних особливостях Реймського Євангелія – "найближчі аналогії з найдавнішими графіті Софійського собору в Києві".
"Чимала кількість українізмів фіксується в XI-XII столітті: ми проводили підготовку до друку написів на хорах Софійського собору і, наприклад, там є напис XII століття "соромно бути", також є згадки про князя Володимира - і, до речі, на наших графіті він ніколи не був «князєм Владіміром». А кримінальні справи та торгові суперечки розглядали на суді, а не "на судє".
У написі про похорон князя Ярослава написано: "У 6562-ге (1054 році) місяця лютого 20-го успіння царя нашого в неділю у тиждень мученика Феодора". Тобто, успіння, а не "успєніє", - додає історик.
"На підставі сукупності результатів досліджень та вивчення писемних пам’яток ми можемо впевнено сказати: у середовищі населення Київської держави розмовною мовою була та, яку можна назвати староукраїнською, як її філологи називають", - наголошує Корінєнко.
Що ж стосується сформуваної на основі моравської й болгарської "універсальної" церковнослов’янської мови, то, за словами вченого, поступово втягувала у себе елементи розмовної мови, і "на XIV століття розчинилась у розмовній українській".